з нами по всі дні нашого життя аж до кінця світу (Мт. 28, 20). І є з нами вже дві тисячі років, ділить з нами долю і недолю, залишається з нами у пресвятій тайні Євхаристії, своїй благо-вісті, у своїй святій Церкві, яку для нас оснував, щоб нами, як мати опікувалася і нам постійно пригадувала, хто ми, яке наше завдан-ня і що нам робити, щоб осягнути життя вічне. І саме Церква, свята Христова обручниця, нам нагадує, що настав святий і відповідний час реколекцій. "Ось тепер — час сприятливий, ось тепер — день спасіння" (2 Кр. 6, 2).
Маємо тепер застановитися над станом своєї душі. Може щось треба змінити чи виправити у нашому теперішньому житті? Тому використаймо цей час, щоб більше молитися про Божу поміч. "Без мене ви нічого не можете вчинити",— каже Христос (Ів. 15,5), бо не самим хлібом живе людина, але і словом Божим, — вчить нас правда непомильна (Мт. 4, 4; Лк. 4, 4). А скільки є проблем на-ших особистих, сімейних, громадських, церковних і державних, які треба обговорити з Христом на цих реколекціях. Тому, допоможи нам, Боже. Амінь.
1. Повернення до Бога
В період великого посту, під час реколекцій особливе місце відводиться на святі наші розважання, які нас повинні збли-зити до Бога, які нам мають нагадати, хто ми, звідки і яке наше зав-дання, що нас чекає після цього життя.
Ми віримо, що Ісус є тут, з нами, бо ми згромаджені в його ім'я, бо ми послухали його Церкву, прийшли послухати його слово, щоб пригадати собі, пощо живемо на цьому світі, яке наше завдан-ня, щоби щось почути про свою душу і про того Небесного Отця. Отже ж, той Ісус Христос, що дві тисячі років тому сказав, що там "де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я є серед них" (Мт. 18, 20), той самий Ісус Христос є тут між нами. Ми прийшли його послухати. Тому привітаймо його знаною піснею "Витай між нами, Христе витай..." (Всі співають).
Браття любі, я розпочну сьогоднішню науку легендою. А кожна легенда, як відомо, має в собі якусь істину. Була на світі одна бід-на вдовиця з малою дитиною. Така бідна, що навіть не мала чим нагодувати дитину. Та бідна жінка з дитиною вибралася до лісу. Думала назбирати там яких ягід, грибів, щоб потім мати хоч якусь поживу. Раптом зауважила, що опинилася в лісі перед якоюсь сті-ною. Скільки разів туди ходила, тої стіни ніколи не бачила. А тепер перед нею — стіна. І та стіна починає розсуватися, відкриваючи печеру. Поволі, з острахом заходить бідна вдова до тієї печери.
Спиняється осліплена яскравим зблиском неземних скарбів. Чо-го ж там, в тій печері тільки не було: повно коштовних каменів, діамантів, золота, багатства, бери скільки хочеш. Несподівано чує вона голос:—
Маєш часу небагато, вибирай що хочеш, але спіши і не забудь взяти зі собою те, що найважливіше.—
Добре, добре,— відповідає розгублено жінка.
Положила жінка дитину на землю, розклала хустину, набирає собі того всього. І те гарне, і те дороге, і те би придалося! Назбира-ла цілу хустку. Зав'язала. Та де там. Не може підняти. І нема нікого, щоб їй хто завдав на плечі. Та й як би завдав хто, то не понесе, бо тягар завеликий. Тому розвиває ту хустку назад. Треба щось викинути. Але що? Все таке цінне, таке важливе! Тут чує знову:—
Спішися, бо часу маєш небагато.—
Добре, добре,— відповідає.
Зачинає щось там відкидати, перебирати, тоді стає їй того шкода, бере знову, тоді відкидає. Знову чує таємничий голос:—
Спішися, бо часу маєш небагато. Але не забудь взяти най-важливіше.
Мучилася так бідна жінка довший час, врешті щось там взяла, щось таки відкинула. Ледве-ледве взяла той клунок на плечі, зі-бралася йти.—
Спішися, бо часу маєш небагато, але не забудь взяти най-важливіше,— ще раз застеріг голос.—
Добре, добре,— відповіла поспіхом.
Та й пішла. Вийшла з печери, стіна закрилася, аж тоді спам'я-талася, що залишила в печері свою дитину. Збагнула, що забула найважливіше! Для кого ж буде тепер все майно, здобуте такою дорогою ціною?
Браття любі! Я вам казав, що кожна легенда має в собі якусь правду. Чи ж в нашому житті щось подібне не відбувається? Чи ж до нас не доходить голос Божий:—
Поспішай, часу маєш небагато, але не забудь про найваж-ливіше.
А скільки нам того часу залишилось, звідки знаємо? Тому чуємо голос Божий, що говорить до нас через свої заповіді. Маємо ті заповіді Божі і знаємо їх напам'ять.
Голос Божий промовляє до нас через Церкву. Христос сказав, що не залишить нас сиротами (їв. 14,18) і залишився у своїй Церкві. А Церква постійно нам пригадує, хто ми і яке завдання маємо.
Маємо святі Тайни, через які стаємо Божими дітьми — Тайну хрищення, святу Тайну сповіді, Тайну подружжя, в якій також жи-ве Христос, бо, "де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них" (Мт. 18, 20). І спеціально для того беремо шлюб в церкві, а не живе-мо "на розписці", бо хочемо мати святу Тайну, а в ній хочемо за-безпечити собі поміч Божу, щоб нам Бог благословив в нелегкому нашому житті.
Промовляє до нас Бог і через нашу совість, і як нас наша со-вість, той голос Божий застерігає перед злом. А як картає, якщо не