Один священик зауважив чоловіка, що прийшов до церкви з пе-сиком. Не витримав бідний священик, підійшов до нього і каже: "Пане, маєте дуже гарного песика. Миле Боже сотворіння. Але, пане чи така сама гарна ваша душа, чи так дбаєте про свою душу як про свого песика?"

Одного разу святого Івана Боска запитали:—

Слухай, святий, скажи, які нам поставити номери, щоб ви-грати в лотереї?—

Поставте 2, 6, 10,14 і виграєте.—

А що ці номери означають?—

2 — дві найважливіші заповіді любові. Будеш любити Бога свого всією душею, всім серцем своїм, всіма силами і думками сво-їми. Друга, подібна до першої — будеш любити ближнього свого, як самого себе (Мт. 22,37-40). Як себе самого любити ми знаємо, не треба пригадувати. Такою любов'ю маємо любити ближнього.—

6 — то заповіді церковні. Знаємо ті церковні заповіді. Одна з них, знаєте напам'ять, в неділі і свята Службу Божу набожно слухати.—

10 — то 10 заповідей Божих. Заповіді Божі також знаємо на-пам'ять — є один Бог і його ім'я святе. Невільно присягати фаль-шиво. Маємо шанувати батьків своїх. Але і батьки мають обов'яз-ки супроти дітей. Є все в тій десятці.—

14 — то найважливіші діла милосердя: 7 діл милосердя для душі і 7 діл милосердя для тіла.

І коли ми те все виконаємо — вистачить, сповнимо волю Божу, святість осягнемо. Тому поставте в лотереї нашого щоден-ного життя на номери 2, 6, 10, 14 — заповіді любові, заповіді Божі й церковні, діла милосердя, а виграєте лотерею велику — щасли-ву вічність.

Не покладайся на приятелів чи рідних, ні не відкладай спасіння своєї душі на майбутнє, бо люди забудуть про тебе скоріше, ніж думаєш. Коли сам про себе тепер не подумаєш, то хто про тебе подумає? Сказав святий Августин: "Створив ти нас, Боже, без нас, але спасти нас без нас не можеш". Мусимо самі до цього приложити свою руку, витягнути її по готове наше спасіння. Але й ти, Боже, поможи нам у цьому важливому ділі. Мати Божа, заступни-це наша перед Богом, спомагай нас. Амінь.

Про гріх

Дорогі Браття і Сестри! Під час цих місій пригадуємо основ-ні правди святої нашої віри. Ми питаємо себе, звідки прийшли, для чого і куди прямуємо. А йдемо ми до того, звідки ми вийшли, тобто до Бога.

Ось сьогодні дзвони знову звістили, що хтось уже закінчив свою земну мандрівку. І так є всюди. Кожен чоловік приходить на світ і з нього відходить скоріше чи пізніше. Отже ж, ми від Бога вийшли і колись, покидаючи цей світ, маємо відійти до нього. Біда в тому, що на нашій поворотній дорозі до того, від кого ми вийшли, зустрічаємо перешкоду, яка нас стримує, яка нам не дозволяє повернутися до Бога. Тією перешкодою і є гріх. Але йдеться про це, щоб наше повер-нення до Бога було гідним, щоб нам осягнути життя вічне і щасливе. Знаємо ж, що життя вічне призначене кожній людині і осягнемо його, незважаючи, хочемо ми того чи не хочемо. Виходячи з основних учень нашої віри, будемо роздумувати про вічність щасливу.

Мої любі, що таке гріх? Ми часто про нього чуємо. Навчаючи дітей, повторюємо їм часто те слово "гріх": Того не роби, бо "гріх", там не слухай, бо "гріх", а такого навіть не думай, бо також "гріх". Ну, а діти, як і старші, або послухають, або не послухають, особли-во тоді, коли стануть перед "гріхом", який обіцяє щось приємне. Отже, що таке "гріх", у чому він полягає? Чому, не знаючи, що це поняття означає, часто говоримо про нього. І чому не маємо іноді сили противитися гріхові, коли добре розуміємо його суть. Та найчас-тіше ми кажемо, що не знаємо, що таке гріх.

Отже ж, щоб ми знали і щоб могли стерегтися його, дозволю собі це розважання посвятити темі гріха. Лише тоді, коли добре збагнемо, чим є гріх, зможемо його зненавидіти і так легковажно не будемо на нього зважуватися.

Чим є гріх?... Мій гріх, твій гріх, брате, сестро?...

Розказують, що до св. Альфонса Лігорі прийшов один чоловік, який був легковажним і розпусним. Жодні нагадування до нього не доходили, бо пив собі і легким серцем доповняв гріхи. Так, як воду п'ється, так він тими гріхами кормив свою душу. Св. Альфонс Ліго-рі закликав його до себе. Думав той чоловік, що святий має для нього якусь роботу, бо сам був художником. Йде він до єпископа з тим наміром, що буде мати свіжий заробок. Приходить, застукав до його кімнати і чує: "Прошу". Відчиняє двері і до середини не може ввійти. Чому?! Бо на підлозі лежить велике розп'яття-хрест. І щоб увійти до кімнати, обов'язково мусив ступити на той хрест. Завагався якось той грішник, як буде ступати по хресті, як буде наступати на розп'яття... Святий Альфонс це зауважив, і каже до нього так: "Ну, сміло, брате, сміло, не бійся, чого боїшся! Скільки разів ти топтав по хресті і не боявся, а тепер боїшся? Ступай, топчи!"... І цього було достатньо! Вже не ступив, не потоптав більше Хреста, але, зворушений цією Божою благодаттю, попросив єпископа про сповідь. Довго тривала сповідь, але відійшов уже іншою людиною, бо