Отже, мусимо знати, що робимо, на що йдемо, коли чинимо свій власний гріх. Не згадуємо сьогодні того гріха, що ми його приволок-ли зі собою, гріха Адама і Єви: він перейшов на всіх нащадків, і ми його позбулися на святому хрещенні. Але про той гріх роздумуємо, який ми вже самі зробили, на який не раз так легко йдемо. Коли приходить спокуса, то як маємо діяти, щоб до нас дійшло, що ми тим самим топчемо закон Господній. Його воля свята, його воля -то Він сам, а грішник каже: "Не Твоя, Боже, воля, але моя буде воля, я так хочу". Отже, щоб гріх був дійсно потоптанням хреста, мусить він бути в повній мірі свідомий і добровільно сподіяний.

Скаже Господь уже в старому завіті: "Поставив Я перед тобою огонь і воду, благословення і прокляття, до чого хочеш, протягуй свою руку" (Втр 11, 26-28). Коли людина обирає гріх, то протягає руку до прокляття, вогню. То мусить бути добровільна і свідома дія.

З історії перших християн довідуємось, що вони могли лишень посипати кадила на вогонь перед поганським божком і були б вільні від тортур, але знали, що тим самим відречуться правдивого Бога. Тому ми маємо такі моменти в історії нашої Святої Церкви, з історії мучеництва, коли вороги примушували ісповідника тримати руку з кадилом над вогнем перед поганським жертовником, проти волі пу-стити те кадило на вогонь поганському божкові, але він стиснув руку і тримав міцно, що рука згоріла і кадило в цій руці згоріло, а Божого закону не було переступлено. Бачите, що то значить сильна воля, коли мученик свідомо знав, що йде на терпіння і випробову-вання, щоб не зрадити Господа і Бога свого. Тому погодився, щоб краще рука згоріла, ніж мав він горіти вогнем пекельним цілу віч-ність. З історії перших християн бачимо, як добре вони розуміли, що то значить гріх свідомий і добровільний. А як легко в наш час декотрі відрікаються святої правдивої віри, віри своїх батьків. Часто ніхто їх до цього і не змушував, отак легко ніби рукавиці стягнув, замінив свою прадідівську віру, Володимирову тисячолітню віру, на віру іншу, може, легшу, може, чимось цікавішу чи вигіднішу. Ми знаємо добре історію своєї Церкви і історію правдивої віри і знаємо також, хто і коли позакладав інші секти чи релігії, до яких нас постійно перетягають. Не маємо іноді відваги і сили рішуче випросити їх з хати, прилюдно заперечити їх вчення. В таких ситуаціях треба бути рішучим. Мусимо собі добре усвідомити, чим є гріх від-ступництва від віри, свідомий і добровільний.

Гріхи ще ділимо на важкі і легкі. Які ж гріхи відносимо до важких? Це ті, що виступають проти Божих законів, проти Божих заповідей. "Не будеш мати інших богів, крім мене, - каже Господь вже в Старому Завіті. - Я є Господь, Бог твій".

- Не правда, я сам для себе є паном, - каже грішник.

- Отже ж, не Твоя воля, Боже, але моя буде, і не Твою буду волю чинити, але свою власну. Так, як мені хочеться.

Це і є важкий гріх проти першої заповіді.

Каже Господь: "Моє ім'я святе, і не будеш взивати імени Госпо-да Бога твого надармо". Та грішник в імені Божому присягає вір-ність і любов своїй жінці на те, щоб дослівно за 2-3 тижні щонай-більше місяць зламати дану присягу, зневажаючи тим самим другу Божу заповідь.

Каже Господь: "Пам'ятай день святий святкувати". І ще додат-ково заповідь церковна каже, щоб вислухати набожно службу Божу в той день. А грішник каже не раз: "А я, напевне, не буду того виконувати. Я прийшов пізно з дискотеки, чи був там десь на імени-нах, чи на якійсь іншій забаві, а потім ще й фільм цікавий затягну-вся далеко за північ. Я, напевно, не буду на Службі Божій, бо мушу виспатися".

Четверта заповідь Божа вчить: "Шануй батька і матір твою". Як часто чуємо: "Та що тих старих слухати, я мудріший, а вони, може, читати і писати не вміють. Чому їх маю слухати, коли маю свій розум". Не одну гірку сльозу витисне з очей батька, матері такий син чи доня. Не раз і таке може трапитись, коли стареньких батьків рідні діти з хати викидають, голодом морять. Та згадана заповідь Божа звертається не тільки до дітей. Коли батьки занедбують хрис-тиянське виховання своїх дітей, коли дають згіршення своєю пове-дінкою, недорослим дітям чи онукам, то також є важким гріхом і переступленням четвертої Божої заповіді.

"Не убий"- каже Господь у п'ятій заповіді. А як часто відбирає-ться життя за тих марних кілька копійок. Знаєте самі, бо у Верхов-ній Раді говорилося, що вчетверо зросла злочинність у самому Києві і в Київській області з минулого року. Дуже дешево в модерному світі ціниться людське життя. Та п'ята Божа заповідь стоїть в обо-роні не тільки нашого ближнього, але й нас самих. Не вбивай себе, свого здоров'я через алкоголь, наркотики. Є ще одне страшне вбив-ство - вбивство ненароджених дітей, світла Божого. Життя, яке за-чалося в лоні, появилося не випадково, бо Бог є дателем життя. Він і тільки Він має право його дати і забрати. І коли простягаємо руку по чуже життя, то це дуже важкий