"Не чужолож"- застерігає шоста заповідь. Скільки ж то людей сьогодні топиться в розпусті, легковажить собі з легким серцем строгу Божу заборону. Той гріх обіцяє людині багато приємностей, але за нього треба платити часто вже тут, у сьогоднішньому житті. Дев'ята Божа заповідь також забороняє навіть і думати про чужу жінку чи чужого чоловіка. Як часто ті заповіді зневажаються і висміюються людьми, так часто ми маємо розбиті подружжя, понівечені долі, покинуті осиротілі діти при живих батьках, венеричні хвороби, СНІД.

Сьома заповідь наказує: "Не кради", а десята навіть не дозволяє пожадати чужого майна, бо чужа власність - то свята власність. Навчив нас комунізм розкрадати, і ми так робили, вважаючи, що робимо добре і відбираємо своє. Але то минулося, маємо вже свою власну Українську державу, і тепер, коли так далі чинимо, то це вже є крадіж нашого власного українського майна. Не вільно нікому розкрадати свою власну державу, тому мусить зникнути той свідо-мий і добровільний гріх. Маємо обов'язок чесно працювати для доб-ра своєї батьківщини, бо чужа власність завжди кличе до свого влас-ника.

Восьмою заповіддю ніби спеціальним муром обгородив Господь Бог те, що найцінніше і найдорожче людині, - добре ім'я.

Правда, як часто цей мур ламає грішник, обкидає брудом добре ім'я свого ближнього. Стається, що люди не можуть знести тієї зне-ваги очорнення і обкиданого свого доброго імени неправдою. Злама-на рука зростається, незданий екзамен складеться іншим разом, але доброго імені людині дуже важко або й неможливо повернути.

Гріх - це насмішка з Бога і з його страждальної Матері. Вона терпіла і страждала під хрестом, дивлячись на смерть свого Сина. "Я ж собі по-своєму все розумію і по-своєму живу, бо так мені подоба-ється", - каже грішник. Це є гріх свідомий і добровільний. Твій гріх - мій гріх, брате, сестро. Щоб зрозуміти нарешті, чим же є гріх, погляньте на розіп'ятого на хресті Спасителя. Аж такої треба було ціни як смерть Сина Божого, щоб заплатити за наші гріхи. Його терном увінчували, понижували, катували. Вмираючи на хресті, Він оправдує нас перед своїм Небесним Отцем: "Відпусти їм, бо вони не знають що роблять" (Лк 29, 39). Хоча добре знали, що розпинали Сина Божого, Його безмежну любов до нас. І сьогодні багато хто з нас продовжує зневажати Господа своїми свідомими добровільними гріхами.

Ми всі в Христа хрестилися, в Христа зодягнулися, і маємо обов'язок відтворити життя Христа в своєму житті. Ми - діти Божі, а рівночасно собі брати і сестри. Тому нехай гріх, а саме гріх важкий, свідомий і добровільний, буде далеким від нашого життя. Яким тоді виглядатиме наше життя, коли, замість прокляття через гріх, Бог благословитиме нас миром і любов'ю? Нехай Господь благосло-вить нам наше нове з висот народження в часі тих місій, але вже життя без гріха, життя в повноті Христа. Амінь.

Про сповідь

Христос як серцевідець, що диявол, злий дух, як той "лев рикаючий, - як каже апостол св.Петро, - кружлятиме коло душ людських, щоб їх пожерти, звести" (1 Пт 5, 8). На молитві в Оливному Городі перед своїми Страстями кривавило його серце. Стільки ж то душ людських, які він створив, піде за дияволом, а в розвалених храмах Божих сатана сидітеме, мов на троні.

Тому постановив рятувати людство. Перші овочі його відкуплення бачимо, коли по Воскресінні з'являється Син Божий серед своїх учнів-апостолів. Вони спершу не повірили, думали, що духа бачать. "Мир вам. Не бійтесь, то я". Дихнув на них і сказав: "При-йміть Святого Духа. Кому відпустите гріхи - будуть відпущені, а кому затримаєте - будуть затримані" (їв 20,21-23). Пекло затрясло-ся в своїх основах від тих слів, бо ними Бог дає власть людям відпускати наші гріхи, виривати з пекла душі.

Чи нас треба переконувати в правдивості тих слів? Скільки ж то разів, обтяжені гріхами, ми не спокійні, поки не почули від свяще-ника: "Відпускаються тобі гріхи твої". Як тоді легко стає на душі.

Ніколи не забуду молодого хлопця, який по щирій сповіді ска-зав: "Отче, як же ж тепер легко!"

- А що було тяжко? - питаю я.

- Ой, дуже тяжко, - відповів той.

- Та чого тяжко, то ж було приємне.

- Приємне триває недовго, а потім гріх тяжить, б'є молотом совість, не дає спокою.

Переконуємося не раз, як нам легко стає після сповіді, бо це потреба людської душі. Всі люди мають потребу виговоритися і на-віть, коли зустрічаються незнайомі люди, то обговорюють свої проб-леми. Дійсно, коли чоловік виговориться, поділиться з кимось, йому може стати легше. Та коли людина зустрінеться з Божою любов'ю, яка нам прощає наші провини, тоді насправді на душі стає легко. Тому не дивно, що найбільші безбожники світу, коли помирали, то шукали священика.

Один із них - Вольтер. Він боровся ціле своє життя з Богом, Церквою, зі священством, а в хвилі смерти нелюдською мовою кри-чав, просив, благав, щоб допустили священика. Але цього не стало-ся, помер без сповіді.

Нацистський злочинець Айхман утік далеко, аж на інший кон-тинент. Тікав перед справедливістю, навіть змінив лице пластичною операцією, щоб його ніхто не впізнав. Однак не втік від свого сумління, било воно, як молотом, не давало спокою, що стільки невин-них душ вимордував він в концтаборах. Не міг більше носити свої гріхи в собі, і сам перед собою пробує сповідатися. Записав на магні-тофон