Часто знаходять на місійних теренах померлих, що не дочекали місіонера, щоб висповідатися. В руках на дерев'яній корі мали ви-писані свої власні гріхи, мовляв, як прийде священик, то відчитає. В такий спосіб, навіть після смерті, мали надію на Сповідь, бо Спо-відь - Боже благословення. Вона замикає перед нами пекло, відчи-няє небо. Вона має вартість Крові Сина Божого. Хоч своєю дорого-цінною Кров'ю Ісус Христос на Голгофі змив наші гріхи, та ключ до відкуплення маємо ми в собі.

Сповідь повертає душі до Бога, виправляє, що знищив гріх, лі-кує, що зранила потуга сатани. Сповідь повалені храми душ підно-сить до небесних вершин. Сповідь - це життя, бо була смерть, а після неї життя ласки. Сповідь - ціна щасливої вічності, яку люди-на тратить гріхом, а через неї дістає її знову. Сповідь гасить пекель-ний вогонь, замикає пекло, а відчиняє небо. Вона є найбільшим Божим благословенням. У книгах пророків читаємо: "Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими як сніг; коли б, мов кармазин, стануть, як вовна" (Іс 1, 18).

Хоч би гріхи наші були численними як зірки на небі, як листя на деревах, як волосся на голові, чи пісок у морі, страшні як про-кляття - милосердя Боже є понад усе. Піднімім серця! Простить Бог кожному, хто до Нього з вірою приходить. Він чекає на блудних синів і їхнє: "Отче, я згрішив" (Лк 15, 21).

Скаже св. Августин: "Створив ти нас, Боже, без нас, але спасти нас без нас не можеш". У нашій свобідній волі або скористатися з того відкуплення, або не скористатися.

Ми не змушені так далеко йти до Божого милосердя, як той буддійський монах, якого зустрів репортер в Індії.

- Хто ти, чоловіче, що йдеш на колінах?

- Я великий грішник, - відповів. Йду вже тисячу кілометрів на колінах, а ще маю двісті пройти, щоб обмити свою душу в святій річці Гангес. Зрадіє тоді серце моє.

Інший монах йде і, що третій крок, то падає чолом до землі. Хоче змити свої гріхи. Лише раз на 144 роки індуси обходять свій святий рік, який визначається особливим укладенням планет на не-бозводі. Під час останнього святого року 67 мільйонів індусів взяло участь у ритуальній купелі в річці Гангес, щоб очиститися зі своїх гріхів. Преса подавала інформацію про сина, котрий цілий місяць

ніс у кошику на плечах свою стареньку 92-літню маму, щоб також могла очиститися від своїх гріхів...

Ми так далеко не мусимо йти. Та ж маємо святу ріку не Гангес, а наш Йордан, в якому обмиваємо свою душу, тобто святу Тайну Покаяння - сповідь.

Тільки крихта доброї волі з нашого боку, тільки те, одне-однісіньке: "Отче, я згрішив" (Лк 15, 21) - І вже Бог прощає, вже вливає в душу освячаючу ласку. Саме на цьому полягає наше нове народжен-ня з висот. Треба нам народитись наново. І в цьому нашому духов-ному з висот відродженні до нового життя в Христі, до життя нашо-го традиційного християнського, нехай нам благословить Бог. Амінь.

Про святе Причастя

Господь наш Ісус Христос виконав свою земну місію і мав відійти до свого Небесного Отця та, побачивши, що його учні засуму-вали, сказав до них: "Не полишу вас сиротами" (Ів 14, 18). В такий предивний і одночасно простий спосіб залишився з нами.

У війську захворів один вояк, втратив свідомість і в безнадійно-му стані лежав у шпиталі. Приїхав батько і застав на лікарняному ліжку свого недужого сина. Стояв біля нього і в розпуці не знав, що робити. Дивився на сина, а той навіть не подавав ознак життя. Тоді закликав сильним голосом: "Сину мій любий, то я, твій батько, при-їхав з дому. Ось маєш хліб, мама спекла, їж, сину". І сталося диво: непритомний кілька днів вояк відкриває очі, впізнає тата. Останка-ми сил намагається сісти, батько йому допомагає. Витягає руки по той хліб, що мама спекла, бере його і хапливо починає їсти...У та-кий чудесний спосіб оздоровився хлопець.

Саме такий хліб, хліб життя дав нам Син Чоловічий, коли гово-рив: "Я є хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їсти-ме - житиме повіки. А хліб, що я йому дам, - це тіло моє, за життя світу" (їв 6, 51). Притому додав: "Коли не будете їсти цього хліба - життя не будете мати в собі. Про яке життя йде мова? Очевидно, про те важливіше, друге наше життя: життя душі, ласки, життя надпри-родне, Боже. Коли його не будемо живити, підсилювати тим хлібом життя, що з неба зійшов, то його не будемо мати в собі. Тому так часто Церква наша пригадує нам слова Божого Серця: "Прийдіть до мене всі обтяжені, струджені, я вас потішу, зміцню, укріплю і за-спокою" (Мт 11, 28).

Запитуємо себе: що ж спонукало Сина Божого, що зволив зали-шитись з нами по всі дні нашого життя аж до кінця світу в такий предивний спосіб? Відповідає його апостол євангеліст св. Іван Бого-слов, що це любов його склонила. "Так Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав" (їв 3, 16). А Він, щоб нам доказати свою любов, приходить до нас, як маленька немічна дитина в Вифлеємській стаєнці. Хотів стати одним з нас, щоб