Ранній буддизм заперечував брахманістський культ з його жертвопринесеннями. Буддійський культ був просиш і всім доступним. Але з ускладненням культів усіх релігій, що пов'язано як і зі створенням окремих культових елементів з інших релігій, так і зі створенням своїх оригінальних культових норм, складнішим ставав і буддійський культ. Формувався і розвивався він разом з розвитком сангхи - чернечої общини. Згідно з ученням, спасінню підлягали лише ченці. Общини з часом ставали могутніми релігійними організаціями, а монастирі зосереджували у своїх руках велику власність, перебираючи на себе роль і своєрідних політичних центрів.

Кандидатів у ченці готують з восьмирічного віку. До 20 років вони вивчають священні книги і коментарі до них. На двадцятому році, за згодою батьків, їх посвячують у ченці. Кандидат повинен бути здоровим, розвинутої статури, не махи боргів. Ченці ведуть аскетичний спосіб життя, їм може належати тільки вісім предметів: одяг (три предмети), пояс, віяло, мило, бритва і ситечко для води. Харчуватися дозволяється двічі на день. Взагалі ченець мусить сповідувати аскетичний спосіб життя. У розмові з жінкою може сказати тільки п'ять слів, закриваючись від неї віялом. Обов'язково повинен голити голову, обличчя, навіть брови. Живуть ченці за рахунок подаяння, більшість з них мандрує, будучи членом певної сангхи (чернечої громади, обладнаної навколо монастиря).

Сангхи бувають чоловічі та жіночі. Монахині звуться бікхуні (жебрачки). Життям сангхи керують збори. Будда ретельно розробив правіша їх проведення: на них повинні бути присутніми не менш десяти (у виняткових випадках - п'ять) монахів, новачки та жінки не мають права голосу, винесення питань для обговорення, рішення приймають більшістю голосів.

Буддизм визнає необхідність шанування Будди та інших численних божеств. Звідси - складний культ поклоніння їм, який охоплює особисте і громадське життя віруючих. Це - щоденні молитви і жертвопринесення статуям Будди Раутами та іншим буддам, паломництво до святих місць, обходи ступ (меморіальних і поховальних храмів), Покоління буддам і бодхисатвам - обов'язкова плата за допомогу у спасінні, без цього воно недосяжне.

Ордени ченців діють за особливими статутами, мають суворо централізовану структуру. Очолюють їх генерали, генеральні магістри, яким підпорядковані провінціали (провінціальні пріори), магістри, а магістрам - абати і ковегауальні пріри. Над усіма ними главенствує генеральний капітул - зібрання керівників різних рангів, яке відбувається раз на кілька років. Ордени підпорядковані безпосередньо Папі Римському, в якій би країні вони не перебували. Одним з перших серед них в орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст, Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом користувався він у Х-ХІ ст. Нині бенедиктинці існують у країнах Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видання.

У ХІ-ХІІІст. Виникло багато чернечих орденів. Серед них важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому в XVIII ст. святим Франциском - 27 тис, осіб, домініканському -10 тис, осіб. Щоб вступити в оренди кармелітів, августинів, слід було відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Орден францисканців отримав певні привілеї від папи - право проповіді та здійснення таїнств, вільного викладання в університетах. У його руках опинилася інквізиція. Орден домініканців (братів -проповідників), заснований у 1215 р. Домініком, був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовічної єресі, насамперед проти альбігойців - учасників єретичного руху XII - XIII ст. у Франції, спрямованого проти панівного становища католицької церкви в економічному й духовному житті середньовічного міста.

У 1534 р. виник орден єзуїтів (Товариство Ісуса), заснований Ігнатієм Лойовою для боротьби з Реформацією, Будучи однією з войовничих організацій з католицької церкви, переслідував учених, присікав вільнодумство, складав індекс заборонених книг, сприяв закріпленню необмеженої папської влади. Єзуїти крім трьох чернечих обітниць (безшлюбність, послуг, бідність), зарікаються в абсолютній покорі Папі Римському, навіть подумки не можуть піддавати сумніву його вимоги. Статут ордену гласить: щоб не помилитися в житті, необхідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На основі цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. Єзуїтський орден відрізняється від інших тим, що не вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастирський одяг.

Вони можуть бути і таємними членами ордену. Тому дані про його чисельність приблизно (до 90 тис, чоловік).

Нині існує майже 180 чернечих орденів. Об'єднуючи майже півтора мільйона ченців, вони відіграють важливу роль у здійсненні політики Ватикану, місіонерській діяльності.

Монахи, як служителі культу, повинні жити виключно з милостині, їсти раз на день, відмовитися від шлюбу, власності, голити вуса, бороду, волосся голови; носити одяг жовтого кольору (ознака нижчих, "нечистих" каст) - вільну безрукавку, що переходить у широку спідницю й покривало на лівому плечі, залишаючи праве плече оголеним. До братства монахів не приймали рабів, солдатів, злочинців, боржників. Чернечий статус був суворим. Щоби стати монахом, слід було скласти відповідну обіцянку, яка зумовлювала ступінь чернечих звань, дотримуватися суворої дисципліни, коритися старшим за віком членам громади, постійно поринати в медитацію.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, найдавнішим із яких є латиський канон. Це - "Трипі така" (“Три кошики мудрості”).Її частинами є "Віная-пітака" (збірник ритуальних правил стародавніх буддійських громад), "Сутта-пітака" (бесіди й висловлювання Будди), "Абідарма-пітака" (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'ята книг – “Сутта-пітака”. Включено до канону і "Джатаку", яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди.

Ламаїзм. Один із напрямків у буддизмі, що склався у VII ст. в Тибеті на основі махаони й