Всередині християнський храм поділяється на три головні частини. В цьому відношенні він має подібність до старозаповітнього храму, який також поділявся на три головні відділи або частини. Складові частини православного храму такі: притвор, середній храм і вівтар.

а) Притвор

Притвор (давня назва пронаос, портікус, паперть - це західна частина святині, від входу. До притвору вело троє дверей: царські посередині і двоє бічних. Притвор був розділений на дві частини: зовнішню (пронаос, або вестибюль) і внутрішню (трапезну). Зовнішня частина була призначена для тих, що за свої гріхи були відлучені від церкви і каялись. У цій частині притвору також стояли під час Літургії вірних оголошені, тобто ті, що готувались до Святого Хрещення. Внутрішній притвор називався трапезною, бо тут у деяких церквах, особливо в монастирях та Лаврах трапезували монахи. У внутрішньому притворі храму, згідно з Типіконом, повинні служитися такі богослужбові відправи: часи (Тип. пп. 2, 9), літія на вечірні (Тип. гл. 2), повечір'я (Тип. гл. 7), північниця (або полунощниця (Тип. Гл. 9) та деякі інші відправи. У теперішній час притвор має значення простих сіней, де священик читає спеціальні молитви, наприклад молитву над жінкою-породіллею на 40-й день.

б) Середній храм

Середній храм - це найбільша частина святині, де збираються християни під час Літургії та молитов. Ця середня частина святині, яку названо навою (від лат. «навіс» - корабель), була розділена колонами на три частини. Спереду нави, перед іконостасом, збудовано підвищення, яке називається солеєю. Середина солеї, де диякон читає Євангелію та виголошує єктенії, а священик - проповіді, зветься амвоном. Амвон - слово грецьке, означає «піднімаюсь». Тож, як бачимо, амвон знаходиться на солеї. Клірос - це краї солеї з північної та південної сторони, які служать місцем для читців та співаків. Це місце призначене для нижчих чинів церковнослужителів. Кліриками називаються особи, які повинні мати духовне знання. Так називаються вони тому, що складають особливий клас людей, вибраних (в давнину) по жеребу і посвячених на служіння Богові. Сьогодні кліриками називаються читці і співаки.

При кліросах звичайно ставлять хоругви, тобто знамена або знаки перемоги Ісуса Христа над смертю та християнської віри — над світом. На хоругвах зображується Воскресіння Господа; вони використовуються при святкових хресних ходах.

Напроти царських воріт, в кінці нави, розміщені хори - підвищення для людей, що співають в хорі. Бо ж хор прикрашає церковний спів, яки й є невід'ємною частиною православного богослуження. Хором керує диригент (по-церковному - регент).

6. Вівтар. Його складові частини, їх значення

Третя головна частина храму називається вівтарем. Вівтар звичайно будується вище середини храму і відділяється від неї перегородкою -іконостасом, на якому малюються ікони, В давнину вівтар відділявся від середини храму тільки «кліткою», а іноді заслонювався «завісою». З бігом часу, особливо з IV століття, цю клітку почали викладати святими іконами. Особливо це ввійшло в необхідний вжиток, з VIII століття, після гоніння на святі ікони. З того часу у православних храмах вся перегородка, що відділяє вівтар від середньої частини храму, викладається іконами.

Вівтар означає «високий жертівник». Це слово латинське, складається з двох слів: «альта» - високий і «ара» - жертівник. Ця назва повністю відповідає цій частині храму, де приноситься найсвятіша безкровна жертва Тіла і Крові Господніх. Ця частина храму зображує собою саме «небо», де Богочоловік Ісус Христос з Пречистою Своєю Матір'ю та сонмом ангелів і святих перебуває у вічній славі і безперестанку піклується про віруючих, що живуть на землі. І так, як небо недоступне для земного житла, так і вівтар, по закону Церкви, повинен бути недоступним для осіб, які не мають особливого освячення. Бо тільки вибрані і посвячені у священичий сан - церковні служителі, можуть зо страхом входити до нього і там молитися. Тому вівтар і відділяється від інших частин храму стіною або перегородкою.

В самому вівтарі, в середині його, знаходиться Престіл, на якому таїнственно присутній Сам Христос, Цар Слави.

Святий Престіл має найбільше значення у вівтарі і взагалі в усьому храмі; як вже подано вище, - «місце невидимого перебування Самого Бога» і як Жертовник, на якому приноситься Найсвятіша Жертва Тіла і Крові Христових. Той дім, в якому немає святого Престолу, хоча б він і був молитовний, не є істинно храмом Божим. Рівно ж, якщо Престіл не освячений, то на ньому не можна приносити Безкровної Жертви, не можна звершувати Божественної Літургії. У відношенні до Самого Спасителя, Святий Престіл означає гріб, в якому Він був похований. На знак цього, а також і в пам'ять побудови перших християнських храмів на гробах святих мучеників, під Престолом складаються, як би в гріб, або «ковчежець», мощі святих мучеників.

В деяких святинях над престолом знаходиться опертий на чотирьох колонах балдахин (циборюм, по-грецьки: ківоріон; по-слов'янськи: сінь), який, за словами св. Йоана Золотоустого нагадує небо.

З лівого боку (у північно-західній частині вівтаря) від Престолу знаходиться Жертівник, на якому звершується проскомидія. Жертівником називається стіл, на якому під час звершення проскомидії приготовляються Святі Дари для Таїнства Святого Причастя. У відношенні до земного