Нове життя отримане у Хрещенні потребує від людини постійної духовної роботи над собою. Для цього потрібні духовні сили. І ці сили християнин отримує від Бога у Таїнстві Миропомазання.

б) Таїнство Миропомазання

За звичай, на практиці, це Таїнство Миропомазання здійснюється саме над хрещеником разом із Таїнством Святого Хрещення. Це Таїнство Миропомазання, називається так тому, що охрещену людину священик помазує особливим маслом, тобто святим миром, яке освячується у Великий Четвер (перед Великоднем) особою ахиєрейського сану. Святе миро, є носієм благодаті Святого Духа. При словах: „Печать дару Духа Святого. Амінь”, священик помазує охрещуваного святим миром чинячи знак хреста: на чолі, очах, носі і устах, на обох вухах, грудях, руках, ногах. Через це Таїнство на християнина сходить сила Святого Духа. Миропомазання укріплює людину на шляху віри, збільшує її здібність свідчити про Христа своїм життя у всіх обставинах, а також бути вірним і діяльним членом Церкви Христової.

Це Таїнство, завершує благодатний процес вступлення нового члена у Церкву і ставить його рівним серед вірних. Участь в цьому Таїнстві дозволяє новому члену Церкви бути учасником Тіла і Крові Христових.

Після помазання хрещеника святим миром, священик із кумами (в котрій церкві це здійснюється) та дитиною, обходить навколо хрестильниці (купелі). Після цього співається прокімен і читається Апостол та Євангеліє. Далі слідують молитви на омивання частин тіла помазаних святим миром. Після цього твориться постриг волосся на голові новонародженого. Острижене волосся зберігається дома у чистому, достойному місці, разом з білими одежами хрещеника, але на практиці можна зустріти й таке, що волосся острижене зразу спалюється. Але всі ці обряди можуть бути змінені, або опущено в залежності від традиції даної парафії.

Після постригу волосся дитини, виголошується потрійна ектенія, і твориться відпуст.

На 40-й день після пологів мати очищена й обмита приносить дитину до церкви для вводин (в требниках так звана „молитва над матір’ю в сороковий день” після народження дитини) в присутності кумів, і всі зупиняються в притворі храму. Мати бере дитя на руки, ставши на порозі храму на коліна. Священик в Єпітрахілі, ставши біля матері з дитиною виголошує належні для цього молитви. Мати під час читання молитов, схиляє голову. Після молитви „Боже Отче Вседержителю, Ти через Ісаіію...” якщо дитина охрещена, бере її на руки і в дверях храму творить нею, образ хреста промовляючи „Воцерковлюється раб, (чи раба) Божий...” далі вносять до церкви, промовляючи: „Увійде в дім твій..” Якщо це хлопчик, то священик південними дверима вносить його до Св. вівтаря, і ставши перед св. Престолом тричі виголошує „Воцерковлюється раб Божий...” і вносить дитя північними дверима на столею промовляє: „Нині відпускаєш...”, якщо це дівчинка, то несе тільки до Райських дверей і там промовляє: „Нині відпускаєш...” Після цього священик кладе перед Райськими дверима й окроплює освяченою водою; після чого хресний батько, тричі вклонившись бере дитину й відходить, або дитину безпосередньо (якщо немає в даний час хресного батька), віддають матері на руки. А священик вторить відпуст. Після вводин мати й дитина повинні залишатися в храмі. Мати сповідається, а за Св. Літургією мати причащається. Але слід підкреслити наступне, що на практиці, чин вводин (тобто воцерковлення дитини) є декількох видів, в зв'язку з місцевими звичаями, і тому подане воцерковлення не слід вважати всюди визнаним і всюди прийнятим, так, як тут подано.

Воцерковлення свідчить, що дитя являє собою принесенням Богу і поклоніння своєму Створителю. Доступ в Храм Божий ми маємо через страждання за нас на Христі Сина Божого і Новий член Христової Церкви вводиться в храм через образ Христа, який накреслюється дитям при словах воцерковлення, бо кожній людині, яка прийняла хрещення, належиться взяти свій Хрест і йти за Христом (Мрк. 8, 34). А принесення дитини у вівтар вказує на те, що природніх сил недостатньо для введення людини в духовне життя: бо ці сили дарує Свята Церква і її Таїнствах та богослужінні. Мати, яка прийняла дитину на руки з рук священика після воцерковлення, повинна усвідомити, що саме з цього моменту дитя дається їй самим Господом, і що вона зобов’язується цю дитину виховувати духовно та морально, „поки образ Христа не відіб’ється в нас” (Гал. 4; 19).

в) Таїнство Покаяння (Сповідь)

„Покаяння – це таїнство, в якому християнин, що відверто визнає свої гріхи перед священиком і виявляє тверду волю покаятися, отримує відпущення гріхів видимо від священика, а невидимо від самого Господа нашого Ісуса Христа”. Саме таке визначення Покаяння дає Православний катехізис. Попередньо згадувалось про Таїнство Хрещення: воно змиває гріхи, але не звільняє християнина від них на протязі всього життя. І завдяки хрещенню пізнається жахливість гріха. Виникає питання: „Як позбутися подальших гріхів після хрещення?”. Відповідь одна: через Таїнство Покаяння, тобто Сповідь.

У сповіді ми отримуємо можливості покаятися перед Богом за вчинені нами гріхи, та одержати від Нього прощення за ці гріхи. Бо „Кожен хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх – то беззаконня” (І Йоана 3, 4), тому й людині потрібно позбутися гріхів, бо кожний гріх віддаляє від Бога, від людей, забруднює совість і побуджує нас, до небажання розкаятися в гріхах.

Коли людина не сповідається рік, другий і так дальше, то її вже