Акафісти мають своє призначення, хоча можна прирівняти їх для молебнів. Акафісти можуть служитися з різних причин та в різних випадках.

в) Панахида** Панахида – (грецьке слово) – богослужіння за померлих (це скорочений парастас).

Чин похорону

Коли помирає близька нам людина, то ми починаємо піклуватись про виготовлення домовини, влаштовуємо поминальні трапези, піклуємось про організацію похорону. Тільки інколи ми ставимо собі питання: „а що найперше потрібно померлому?” Відповідь одна – перш за все необхідна молитва. Нагою людина народжується на світ, і так само в убогості повертається в лоно землі. І ми знаємо, що після смерті тіла, душа або наслідує вічне блаженство, або відходить на вічні муки. Але все це залежить від того, як людина прожила своє земне життя.

Одне із сім діл тілесного милосердя є „померлого поховати”. Тому похорон потрібно звершувати на третій день після смерті, і краще, якщо молитва звершується в церкві та цвинтарі (кладовище).

В Церкві здійснюються такі служби за померлих: панахиди, літія, парастас*** Парастас – (гр. „посередництво”) – Богослужіння, де за посередництвом молитви, - колива і кадильного диму вимовляється в Бога прощення померлому гріхів; відправляється в день смерті і підчас похорону (можна і в інші дні); в це Богослужіння може також входити і Божественна Літургія. Парастас – це Богослужіння за померлих, яке відправляється або при тілах померлих, або по Службі Божій в церкві, або над гробом. В парастасі місяться ті самі молитви і пісні, що є в похороннім Богослужінні, лише тут немає Апостола, Євангелія, і посліднього цілування. * та Літургія.

Панахида – то молитва за померлих. Панахиди звершуються в домі померлого де й знаходиться тіло, в храмі, і на могилі. У панахиді можна молитися за одного або кількох померлих християн.

Літія – (з грецької мови) – „сердечна (усердна) молитва”. Вона коротша за панахиду. За проханням рідних померлого, літія може також служиться і в окремі дні, незалежно від встановленого порядку.

Як на літії так і на панахиді в дні пам'яті померлих, прийнято приносити і ставити разом з приносом на окремому столику (в сільських храмах, зазвичай перед тетраподом, або де є замітка на столику „за померлих”), ставиться – коливо, так звана кутя. Кутя – це варена пшениця змішана з медом (хоча тепер є різні кулінарні рецепти відносно колива). Коливо служить нагадуванням про воскреслого померлого. Як зерно, яке для того щоб дати плід повинно зродитись в землі і стліти, так і тіло померлого придається землі щоб стліти, і в свій час встати нетлінним для майбутнього життя після другого пришестя. Мед знаменує нам духовну насолоду Вічного Життя. Тому перед трапезою за померлих, їх згадують чимось солодким: кутею, киселем, медом і т. інше.

Поминання померлих належиться звершувати і на далі, переважно у храмі: в дні народження померлих, дні смерті, та іменин. Але подавати записку у вівтар і ставити свічку за упокій можна завжди. Для молитви за померлих призначений Церквою є ще один день тижня – субота, коли відправляється заупокійна Літургія, за винятком, якщо на цей день на випадає свята.

Православна Церква має давній благочестивий звичай приносити молитви Богу за померлих ще в третій, дев’ятий, сороковий день, та рівно через рік від дня смерті. Померлих поминають в день смерті щорічно. Часто люди запитують: „чому саме встановлені тільки ці дні?” Майже з таким самим питанням Св. Макарій Олександрійський звернувся до Ангела, який супроводжував його по пустині. Ангел відповів: „Бог не допустить робити в Церкві Своїй щось непотрібне і безкорисне, але встановив таїнства і звелів їх звершувати”.

Церква звершує поминання померлих тільки хрещених християн підчас року декілька раз. Такі поминання називаються „вселенськими” або „Родительськими”, це є: субота перед пущенням; суботи: другого, третього та четвертого тижня Великого Посту, субота перед днем Святої Трійці (Зелених Свят), та субота перед днем пам'яті Св. Дмитрія Солунського. А поминання померлих воїнів звершується в день Усікновення голови св. Іоана Предтечі (11 вересня).

У випадку смерті православного християнина, - звершуються певні обряди. Після смерті обов’язково запалюють свічку. Тіло померлого миють теплою водою та одягають в нову одежу. Одяг повинен бути відповідний до звання чи служіння померлого, або просто звичайний чи традиційний. Якщо ж померло дитя, то його одягають в хрестильний одяг або весільну одежу. Потім покійника кладуть в труну або на так звану катафалку, - плоске підвищення. На груди покійника (або в руки) ставлять ікону Спасителя або Божої Матері, в знак того, що померлий вірував в Христа і дав йому на Суд свою душу. Руки покійного кладуть на груди так, що вони трималися вкупі, також дають Стрітенську свічку, а можна також і хрест (який можна придбати в храмі). Бажано щоб на шиї померлого був хрестик. Тіло покійника вкривають білим покривалом. Труну з тілом кладуть посередині кімнати перед домашніми іконами, обличчя померлого до виходу. З обох боків труни запалюють свічки в знак того, що померлий перейшов у місце світла – в сяйво загробного життя. Пізніше, на третій день, труну з тілом переносять в храм для дальшої відправи, у супроводі співу „Святий Боже...”. Похід для проводу тіла має такий порядок: хрест, хоругви, хор, священик з хрестом у руках, тіло померлого, далі йдуть за померлим рідні та близькі, а потім миряни (хоча можуть бути незначні зміни у відповідності до