11. Попередні відомості про Літургію

Літургія - спільне (загальне) Богослуження, під час якого підносяться молитви до Бога та звершується Таїнство Святого Причастя. Літургія - слово грецьке (лейфпу - загальний, спільний та есчпщ - справа, діло) означає «спільне служіння». Але оскільки на Літургії приноситься подячна і похвальна жертва Богові, то її головна частина зветься Євхаристією (від грецького слова «подяка»).

Літургія відправляється перед обідом (полуднем). Вона пригадує життя й науку Христа Спасителя, останню Вечерю та страждання Христа, як рівно ж Його воскресіння та вознесіння.

12. Про походження чину Літургії

Таїнство Святого Причастя було встановлене Самим Ісусом Христом. На останній - Тайній Вечері Господь взяв хліб, поблагословив і роздав учням, промовлючи: «Прийміть, споживайте - це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів; це творіть на Мій спомин» (Мт. 26, 26; Мк. 14,22; Лк. 22, 19; 1 Кор. 11, 24). Потім взяв чашу з вином, розбавленим водою, і подаючи її учням, сказав: «Пийте від неї всі - це є Кров Моя Нового Заповіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів (Мт. 26, 26-29; Мк. 14. 22-25, Лк. 22, 19-20). Після цього Господь сказав: «Це творіть на Мій спомин» (Мт. 26, 28; Мк, 14, 24).

Згідно з цією Господньою постановою, святі Апостоли, відразу ж після вознесіння Христового на небо почали щоденно звершувати Таїнство Святого Причастя, поєднуючи його з читанням Святого Писання, співом псалмів та молитвами (Дії 2,42. 46).

З цього й висновок, що перша Літургія християнської Церкви отримала початок ще в часи апостолів і приписується апостолові Якову, братові Господньому, першому єпископу Єрусалимської Церкви.

З передань відомо, що св. апостол Яків склав першу Літургію за безпосереднім настановленням Самого Ісуса Христа. Ця Літургія і звершувалась в Єрусалимській окрузі до IV століття. Крім того, в давні часи були відомі ще дві Літургії - святого євангелиста Марка і св. Климента Римського. Перша звершувалась в Олександрійській окрузі, а друга - в Римській. По суті вони були дуже подібні до Літургії апостола Якова. Різниця була лише в тім, що в них було менше читання священних книг Старого Заповіту, бо Олександрійська та Римська Церкви складались великою мірою з навернених поган (язичників), для яких книги Старого Заповіту не мали такого значення, як для християн Єрусалимської Церкви, що складалась з навернених юдеїв.

В IV столітті Літургія була складена на письмі спочатку св. Василієм Великим, архиепископом Кесарії Кападокійської, а згодом святим Йоаном Злотоустим, архиєпископом Константинопольським. Остання Літургія з того часу увійшла у всезагальний вжиток і до сьогодні звершується у Православній Церкві на протязі всього року, крім Великого Посту, коли її відправляють тільки по суботах та у Вербну неділю.

З бігом часу до складу Літургії св. Йоана Злотоустого увійшли деякі доповнення, які не міняли її сутності. Так, до неї включено 1) пісню Ісусові Христові («Єдинородний Сину...»); 2) Трисвяте («Святий Боже...»); 3) Херувимську пісню («Ми таємно херувимів з себе уявляємо...») та 4) пісню «Нехай сповняться уста наші...» (з 620 року).

Слід зазначити, що Свята Літургія повинна звершуватись у священному храмі, на Святому Престолі і на антимінсі, освяченому архиереем.

13. Час і місце відправи Літургії.

Місцем для відправи Святої Літургії та інших Богослужб, повинен бути храм, освячений архієреєм, або „особою архієрейського сану”, яка повинна мати безпосереднє благословення від архієрея.

Ще з часів Старого Заповіту, кожне жертвоприношення мало своє місце. Сам Ісус Христос, затвердив і освятив Єрусалимську Святиню своїм перебуванням у ній, як у домі Його Отця: „Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” (Лк. 2, 49). Коли ж на останній Вечері, Ісус Христос встановив Новий Заповіт: „І взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і промовив: „Це моє тіло, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене”. Так само і чашу по Вечері, кажучи: „Ця чаша – це Новий Заповіт у моїй крові, що за вас проливається” (Лк. 22, 19), тоді змінив і місце жертвоприношення: бо відбув останню Вечерю в приватному домі: „Скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху ?” (Лк. 22,11).

За прикладом Ісуса пішли його Апостоли, учні, а за ними і перші християни, як про це свідчиться в Діяннях: „віруючі були разом й усе мали спільним... Щодня вони однодушно перебували в храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішались любов'ю всього люду”. (Дії 2, 44-46).

Потім, почалися кроваві переслідування християн і жертвоприношення відбувалось тайно по приватних домах. Пройшло декілька часу і між 270-295 роками християни мали спокій та мир, і Божественні Літургії відправлялися прилюдно по церквах і були загальновідомі. І знову, темні сили не дрімали, і року 295-го настало найлютіше переслідування, й тоді християни знову мусіли тайком, приватно по домах, або в катакомбах приносити безкровну жертву, аж до 313-го року, до – Міланського Едикту за Костянтина Великого. Міланський (Медіоланський) едикт надав християнам рівні права з язичниками та всіма