Християнський культ являє собою сукупність ілюзорно-практичних дій (обряди, ритуали, таїнства, богослужіння, посади, молитви і т.д.), за допомогою яких віруючі сподіваються досягти контакту з надприродною силою. Найбільш очевидний зв'язок з найдавнішими віруваннями і культами мають християнські таїнства.

2. Християнські таїнства.

“Таїнства - суть священнодійства, що під видимим образом дійсно повідомляють віруючим невидиму благодать божию, - суть знаряддя, які необхідно діють благодатию на приступають до оным.”

Архієпископ Макарий

Християнські таїнства мало чим відрізняються за своєю формою від первісних магічних церемоній. Звичайно, зміст і значення, що вкладав у свої обряди первісний чаклун і які додає своїм діям християнський священик, - різні. Але матеріал, з якого складалася в первісні часи і складається сьогодні церемонія магічного ритуалу і християнського таїнства, техніка їхнього виконання, власне кажучи однакові.

В основі всіх християнських таїнств лежить віра в божественну благодать. Благодать, по визначенню християнських теологів, - це “особлива сила, чи особлива дія божие, що повідомляється нам заради заслуг нашого искупителя і здійснююча наше освячення, тобто з одного боку, що очищає нас від гріхів, що обновляє і виправдує перед богом, а з іншого боку - стверджуюча і возвращающая нас до чесноти для життя вічної”.

Це представлення про благодать як силі, що повідомляє людині особливі чудодійні божественні властивості, восходит до первісних часів. Первісні люди вірили в існування якоїсь таємничої сили, що виходить від парфумів, богів, людей, тваринних і навіть неживих предмето, що може бути засвоєна людиною за допомогою визначених обрядових дій. У маланезийцев ця сила називалася “мана”, в індійських племен ірокезів і алгонкинов - “оренда” і “маниту”. Счталось, що найбільшою мірою цією силою володіють чаклуни і вожді племен. Щоб сприйняти її, треба було зробити спеціальні магічні церемонії.

У Древньому світі язичники робили різні таємні обряди (по-гречески - містерії), за допомогою яких можна було вступити в контакт із божествами й одержати від них благодать, що гарантує вічне загробне блаженство.

Особливо популярні сталі містерії незадовго до у виникнення християнства. У Римі, Греції й особливо в Малій Азії, Сирії, Єгипті язичники робили всілякі окурювання, обмивання, очищення, жертвоприносини й інші колдовские дії в надії в такий спосіб “очиститися”, вступити в спілкування з божеством і самим стати божественними.

Християнська церква включила многие язичеських церемоній у свій культ, переробивши їх на свій лад. Але подібність християнських таїнств із язичеськими обрядами порозумівалися батьками церкви як підступ диявола. Тертуллиан, наприклад, так і писав: “Диявол, намагаючись зіпсувати істину, наслідує в язичеських містеріях самим навіть божественним таїнствам: він і хрестить деяких, як послідовників, обіцяючи їм очищення від гріхів через купіль, і запам'ятовує потім на чолі воїнів своїх, і урочисто робить приношення хліба... і навіть поставляє верховного жреца при шлюбі”.

Спочатку християни запозичали з магічних церемоній і язичеських містерій стародавності два таїнства - причащання і водохрещення. Потім виникли й інші - миропомазание, елеосвящение, сповідь, шлюб і священство.

2.1 Причащання.

У таїнстві причащання, чи святий евхаристии (від грецького eucharistia - вдячна жертва), причащающийся, що вкушає під видом хліба і провина плоть і кров Христа, прилучається тим самим до бога й одержує заставу вічного життя. По навчанню християнської церкви, причащання - саме священне з таїнств, тому що якщо в інших таїнствах Христос повідомляє віруючим у нього ті чи інші дарунки своєї благодаті, те тут він пропонує самого себе - своє тіло і кров.

Таїнство дієприкметника, по християнському віровченню, установлено самим Христом на таємній вечері. Тим самим він “віддав хвалу богу і батьку, благословив і освятив хліб і вино і, прилучивши своїх учнів, закінчив таємну вечерю молитвою про усіх віруючих”. У пам'ять про цю подію церква і понині робить таїнство причащання. Священик бере просфиру і на жертовному столі вирізує кубик, що зветься “агнець”. При цьому він вимовляє: “Яко вівця на заклання ведеться”. Потім розрізає “агнця” на чотири частини, вимовляючи вголос слова: “Приноситься в жертву агнець божий”, проколює його списом і говорить: “Прийміть, ядите, це є тіло моє, і пийте від її всі, ця є кров моя”.

Джерела цього таїнства лежать у первісних магічних віруваннях, згідно яким укушання тіла вищої істоти здатно передати що вкушає зроблені властивості цієї істоти і що безпосереднє вкушання його плоті і крові може бути замінено поїданням тварини, рослини, предмета і т.д., у якому ця істота втілена. Подібні представлення були вкрай поширені в первісних народів. Цим порозуміваються і звичаї древнього людожерства. Канібали пили кров убитого ворога як носительку його життєвої сили. В всій Океанії була поширена віра, що, з'ївши печінку убитого, придбаєш його силу і хоробрість. Аналогічні зведення повідомляли мандрівники в XVII-XIX століттях про тубільців Нової Каледонии, індіанцях Південної Америки, корінних жителях багатьох районів Африки.

Поступово криваві жертвоприносини були замінені символічними жертвоприносинами. У цьому випадку роль жертви виконували фігурки з тесту, зерен, злаків і т.д. В Індії з рису і зелених злаків виготовляли зображення богині, що має форму усіченого конуса. Це зображення всіляко прикрашали, робили йому підношення, приносили в жертву чи барана козла. Потім учасники обряду падали перед зображенням на коліна, після чого розбивали статую на шматки і поїдали її.

У Мексиці два рази в рік, у день весняного і зимового сонцестояння, з тесту виготовлялася фігура бога Витцлипутцли, що