Філософія релігії локалізує предмет вивчення ре-лігії. Остання виступає об'єктом філософського знан-ня насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її ві-дображення у свідомості людини, особливості форму-вання релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релі-гійних вірувань.

Другою, не менш важливою частиною релігіє-знавства виступає "соціологія релігії". Грунтуючись на загальних положеннях філософії релігії, соціологіч-ний розділ релігієзнавства вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками. На соціологічному рівні релігія визнача-ється як соціальна підсистема, яка в межах конкрет-ної суспільної системи виступає водночас і в якості об'єкта зовнішніх впливів, і в якості суб'єкта свого власного впливу на різні соціальні інституції. Соціо-логія релігії, базуючись на висвітленні цих питань, досліджує механізм функціонування і соціальної ево-люції релігійних вірувань і вчень в різних соціальних середовищах, групах віруючих, аналізує особливості їхніх індивідуальних релігійних рис з тим, щоб визна-чити головні тенденції релігійної ситуації з врахуван-ням дій тих чи інших соціальних факторів.

Третьою частиною системи релігієзнавства висту-пає така важлива дисципліна, як "психологія релігії". Релігійні вірування — це не тільки теоретичні погля-ди, організаційні форми діяльності віруючих. Релігій-на віра — ядро будь-якої релігійної системи — є фе-номеном психічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (або інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин. Світ релі-гійної психології — це особливий внутрішній стан духовних цінностей віруючої людини. Він поєднує релігійні та нерелігійні цінності в складний емоційно-інтелектуальний комплекс світосприйняття. Релігійні почуття, настрої, типи містифікованого мислення складають досить чутливу, динамічну первинну осно-ву, що, сприймаючи релігійні ідеї, переробляє їх у своїй індивідуалізованій свідомості, впливаючи на на-прям подальшої еволюції релігійних вчень.

Отже, психологічний аспект релігієзнавства зосе-реджує увагу на внутрішніх психічних механізмах дія-льності прихильників різних релігійних вірувань і культів, вивчає їхні духовні цінності та орієнтації, класифікує і систематизує найпоширеніші типи ре-лігійно-психологічних рис поведінки віруючих. Пси-хологія релігії є науковою дисципліною, яка за допо-могою власних специфічних методів психологічного дослідження і психодіагностування поглиблює від-повідні галузі загальної та соціальної психології сто-совно психіки людини та її діяльності у сфері релігій-ності. Особливого значення набувають ці проблеми в контексті психологічного забезпечення адаптації вірую-чої людини в умовах тих конфліктних ситуацій, коли одні віруючі стають жертвами злочинів з боку інших віруючих з релігійних мотивів або, навпаки, самі стають суб'єктами правопорушень.

Сучасне релігієзнавство включає в себе таке дис-циплінарне відгалуження, як історія релігії. На відмі-ну від теоретичного релігієзнавства, що розглядає ре-лігію у статиці, історія релігії вивчає цей суспільно-історичний феномен в його динамічності, змінах і розвитку. Історизм як методологічний принцип вив-чення релігії дає можливість проаналізувати станов-лення, розвиток і еволюцію релігійного комплексу, від первісних форм релігійних уявлень до розвинутих ре-лігійних систем світового масштабу, порівняльну історію церков, історію релігійних і антирелігійних ру-хів, церкви як соціального інституту, специфіку релі-гійного процесу в певних природних, історичних, культурних та етнічних умовах. Відтак історія релігії має свою специфіку і тому постає важливим розділом релігієзнавства.

Таким чином, релігієзнавча наука є комплексом взаємопов'язаних наукових дисциплін (філософія ре-лігії, соціологія релігії, психологія релігії, історія ре-лігії), які за допомогою певних методів теоретичного (теоретичне релігієзнавство) та історичного (історич-не релігієзнавство) досліджень вивчають релігію як соціальне явище, пізнають закономірності її розвитку і відображення у людській свідомості. Практичний сенс релігієзнавства полягає в тому, що воно допо-магає людині краще зрозуміти суть релігії, а своїми розробками і рекомендаціями — коригувати основні напрями державної політики щодо дотримання прав громадян у забезпеченні конституційного принципу свободи совісті.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Вебер М. Избраннме произведения. — М., 1990. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — Львів, 1925.

Злиаде Мирча. Очерки сравнительного религиеведения. — М., 1999.

Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.

Ерьииев А. А. Религиеведение. — К., 1999.

Історія релігії в Україні: Навчальний посібник/ За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. — К., 1999.

Лубський В. І. Релігієзнавство. — К., 1997.

Основи религиеведения: Учебник / Под ред. Й. Н. Яблоко-ва. - М., 1994.

Попова М. А. Фрейдизм й религия. — М., 1985.

Релігієзнавство: Навчальний посібник / За ред. С. А. Бубли-ка. - К., 1998.

Релігієзнавство: Навчальний посібник/ За ред. М. Ф. Ри-бачука. — К., 1997.

Релігієзнавство: Підручник / За ред. В. І. Лубського, В. І. Тере-мка. — К., 2000.

Релігієзнавчий словник. — К., 1996.

Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1986.

Угринович Д. М. Введение в религиеведение. — М., 1985.

Українське релігієзнавство. — 1996—1999. — № 1—10.

Фрейд 3. Тотем й табу. — М., 1923.