рр.). Як опозиціонера до офі-ційної римської релігії його було заслано наприкінці І ст. н. е. до каменоломень Херсонесу Таврійського, де він зазнав мученицької смерті за пропаганду хрис-тиянського віровчення. Після того, як з якорем на шиї Климента кинули в море, хвилі прибили тіло не-біжчика до берега, а його учні поховали останки на одному з острівців. Сталося так, що папа Климент, кількасот літ після своєї трагічної кончини, став сим-волом єдності для християнського Сходу і Заходу. Як відомо, у 861 р., мандруючи з церковно-політичною місією і пропагуючи слов'янський переклад Біблії, в Херсонесі зупиняються відомі слов'янські пропо-відники вчення Христа Костянтин (Кирило) (827— 869 рр.) та Мефодій (815—885 рр.). Розшукавши по-ховання Климента, вони допомагають місцевому ду-ховенству "обретінню" мощей і закладають церкву, присвячену св. Климентові.
Повертаючись у 867 р. до Моравії, слов'янські першовчителі беруть з собою частину мощів св. Кли-мента, щоб представити їх у Римі і Константинополі, так як були противниками церковного розбрату. Осо-ба Климента у той період заколоту та церковних чвар між Сходом і Заходом на якийсь час стає символом первісної церковної єдності. У Константинополі при-
бічником культу св. Климента стає імператор Василь Македонянин (867—886 рр.), який у 867р. відсторо-няє патріарха Фотія, повертає престол Ігнатію (867— 877 рр.) і будує на честь Климента каплицю, розпис якої відображає причетність Кирила і Мефодія до поширення цього культу.
В ранній слов'янській літературі культ св. Кли-мента відображено у різних Житіях Климента, Словах про обретіння його мощей, інших різних переказах. Особливо важливим є те, що в деяких редакціях Жи-тій Климента називають учнем апостола Павла, а не Петра, як це повинно бути. Паулінізм привертав осо-бливу увагу теоретиків київського християнства на-самперед тим, що апостол Павло найбільш послідов-но відстоював рівноправність народів і демократичні традиції первісного християнства. Його ідея неподі-льної церкви, що культивувалася у рамках кирило-мефодієвської традиції, передбачала широку віротер-пимість не тільки до різних течій в самому християн-стві, а й до "проростання" в них місцевих традицій.
Розповсюдженню культу св. Климента в Київській Русі сприяло офіційне розміїцення після перевезення князем Володимиром (980—1015 рр.) з Корсуня (Херсонесу) до Києва у 988 р. голови Климента, а та-кож тіла його учня Фіва, в спеціальній раці (саркофа-зі) західного притвору Десятинної церкви. Автор "Слова", виголошеного на честь цієї церкви, вважає св. Климента "основним святим Церкви Христової і заступником Руської землі". Тітмар Мерзебурзький, побувавши у Києві 1017 р., пише, що головна тамте-шня церква зветься храмом Климента. А Роже Ша-лонському (XI ст.) церква дала завдання перевірити, чи дійсно Київ є власником мощів святого. Приїхав-ши 1048 р. до Ярослава Мудрого (1019—1054 рр.) сва-тати його доньку Ганну (1024—1075 рр.), майбутню королеву Франції, він підтвердив ці відомості, засвід-чивши, що св. Климент користується у Києві глибокою повагою. Культ св. Климента процвітав в Україні-Русі у X—XII ст., сприяючи звеличенню Києва над інши-ми руськими містами, уособлюючи в собі уявлення про церковну незалежність місцевої ієрархії. Одц після остаточної перемоги провізантійської партії як на київському князівському престолі, так і митрополичій кафедрі в середині XII ст.' цей кулі" поступово знищується як католицький. Подальша історія духовного життя пізньоантич. них міст Причорномор'я дає змогу простежити диференціацію розповсюдження християнства між Боспорським царством і Херсонесом. Більш того, грецький поліс Західного Причорномор'я — Херсонес та міста-колонії сходу — Боспор пройшли двома різни-ми шляхами до сприйняття християнської істини Якщо у Боспорському царстві можна спостерігати жадібне шукання цих нових істин і більш ранню появу християнства, то у Херсонесі, як реакція на місіонерські подорожі перших християнських проповідників відновлюється античний спосіб життя, а християніза-ція відсувається на кілька століть.
У II — III ст. в боспорських містах — Пантикапеї, Танаїсі, Фанагорії, Кіммерику, Ілураті — поширюєть-ся активний духовний пошук універсальної ідеї єди-ного Бога. Існування цього процесу підтверджується численними матеріалами епіграфічних та археоло-гічних даних. Так, знайдеш стели засвідчили діяль-ність у Боспорському царстві релігійних товариств -синодів, їх швидке розповсюдження підтверджує дум-ку, що саме на них перевірялася життєстійкість тих чи інших ідей численних релігійних течій, які бенте-жили епоху зародження християнства. Серед над-гробків на стародавніх цвинтарях Керчі виявлено чи-сленні написи членів синодів. А на могилі якогось Евтропія, на прямокутній плиті вибито хрест з роз-ширеними кінцями і дату встановлення меморіальної плити, а саме 601 р. за боспорським літочисленням, що відповідає 304 р. від Різдва Христова. Ця знахідка є унікальною і цікавою не лише тим, що є найдавні-шою датованою християнською пам'яткою БоспорУ та Північного Причорномор'я. Певно, вона є найра-нішою датованою християнською пам'яткою в Ук-раїні, а можливо, й у всьому християнському світі, засвідчує факт поклоніння християн хресту. Про-те цей пам'ятник й досі залишається майже невідомим) можливо, тому, що ортодоксальним є твер-дження, згідно з яким поклоніння хресту почалося лише з другої половини IV ст.
Якщо історія Боспорського царства дає нам зра-зок того, як саме з'явилися й формувалися християн-ські ідеї, то історія християнства у Херсонесі невідді-льна від церковної історії, від історії перетворення християнства на державну релігію Римської імперії. Навіть перші відомості про херсонеських християн ми знаходимо не в похованнях членів релігійних громад, як то було на Боспорі, а в церковних джерелах, житі-ях святих і мучеників. За свідченням "Житій єписко-пів херсонеських", появу християнства в цьому регіо-ні слід датувати кінцем III — початком IV ст., коли почала існувати невелика іудеохристиянська община, яка, однак,