Взагалі для того, щоб розібратися з численними повідомленнями про хрещення Русі, необхідно врахо-вувати, що, крім Київської Русі, назва "Русь" засто-совувалася до Придніпровської Русі, Прикарпатської Русі, Дунайської Русі, з якої ранній літопис виводив слов'ян взагалі, і полян-русів зокрема; тільки в Прибалтиці відомо чотири Русі тощо. У даному випадку немає сенсу зупинятися на лінгвістичному боці пи-тання, достатньо констатувати, що ця назва асоцію-валася з одним і тим самим етносом, християнізація історичних територій якого привела до певних куль-турно-історичних зрушень. Розпочавшись у причор-номорських містах, вони у III — IV ст. спостерігають-ся також і на континенті — у європейській частиш Сарматії. Цей процес зафіксовано в перших повідом-леннях римських істориків і богословів. Так, наприк-лад, Тертулліан (бл. 160 — після 220 рр.) пише, що "підкорились Христу краї сарматів, даків, германців, скіфів". Свідчення римського апологета християнства є надзвичайно цінним для сучасного дослідника істо-ричного контексту становлення київського християн-ства. В ньому фіксується вселенсько-універсальний характер поширення християнства в перші століття нашої ери в східноєвропейському регіоні. Це підтвер-джується й фактом участі у І Вселенському соборі (325 р.) "глави скіфської єпископи" (ім'я не назване), єпископів — Кадма Боспорського, Філіпа Херсонеського, Феофіла Готського.

Утворення готської держави надало новий по-штовх розповсюдженню християнства у південно-західній частині сучасної України. Слов'янський світ зобов'язаний готам виникненню глаголиці, яку біль-шість дослідників називають "руськими письменами". Прибувши до Херсонесу, Костянтин (Кирило) знай-шов Євангеліє і Псалтир, що були написані цими "письменами". За легендою, глаголиця створена у IV ст. і була реакцією на гоніння єретичних варіантів богослужіння, її визначення як "руського" письма характеризує не тільки непростий характер поширен-ня християнства на наших землях, а й спростовує пі-внічнонорманську теорію виникнення Русі. Відомий прибічник слов'янського варіанта християнства М. Ні-кольський (1863—1935 рр.) надає великого значення легенді про трьох братів — Чеха, Руса і Леха, що за-свідчує не тільки історичну, а й конфесійну близь-кість розвитку слов'янського світу, його самостійних спроб створення державності.

Готська експансія на причорноморські землі у се-редині III ст., їх аріанська форма християнства, що згодом пускає глибоке коріння серед місцевих етніч-них груп, змушує створити писемність, яка могла б сприяти приховуванню якихось єресей. Штучність, вичурність цієї абетки є очевидною, її неслов'янське походження також, але глаголиця стає однією з сло-в'янських абеток. Існує думка, що саме глаголицею було написано перші тексти договорів міні Руссю і греками.

Історичні джерела свідчать, що готські князі очо-лили конгломерат варварських народів, які мешкали на східних кордонах імперії, у боротьбі проти Риму. Однак немає ніяких фактичних підстав для тверд-ження, що давньослов'янська етнічна спільнота — антиполяни підкорялися готам. Навпаки, останні взяли найактивнішу участь у створенні на північно-східній периферії пізньоантичної цивілізації поліет-нічної черняхівської культури. В ній, зокрема в обряді поховання, спостерігається поступове витіснення ін-гумацією (трупопокладення) існуючого обряду крема-ції (трупоспалення), характерного для язичницьких культів. Факт поширення християнства на північ від Чорного моря підтверджується також численними писемними джерелами: Філосторгій (IV ст.), Афанасій Александрійський (Великий) та інші римські автори. Виходячи з даних черняхівських могильників, можна говорити про певний соціально-економічний поділ антського суспільства, що монотеїстична релігія при-носить на староукраїнські землі ідею єдинодержавної влади. Так, голову місцевих етнічних об'єднань, що входили до антсько-готської конфедерації, — Божа (?— бл. 375 рр.) — Йордан (VI ст.) називає "рексом" — словом, що вживалося серед готів для позна-чення носіїв спадкоємної монархічної влади. На цій підставі можна стверджувати, що влада Божа в антсь-кому об'єднанні усвідомлювалася як спадкоємна.

Зазнавши наприкінці IV ст. спустошливого наше-стя гунів, готсько-антська конфедерація розпадається. Більш того, спадкоємець прославленого Ґерманаріха (? — 375 рр.), намагаючись звільнитися від залежності від гунів, розпочинає війну з антами. Врешті-решт він перемагає, розіп'явши князя Божа з синами та 70 найбільш родовитими людьми. На боці антів ви-ступили гуни, але ціною такого союзу була повсюдна реставрація язичницьких вірувань і культів. Зазначи-мо, що в контексті процесів християнізації ця рестав-рація сприяла формуванню дещо інших принципів у сакрально-язичницькій сфері буття. Утворюються ок-ремі релігійні культи певних богів, які усвідомлю-ються як автономні й одноосібні. Особливу роль в цьому своєрідному єдинобожжі відігравали Перун, Велес та Род.

Культ Перуна у наших предків пов'язується біль-шістю дослідників з князем та його дружиною. Саме цей політичне активний прошарок більше, ніж інші, знайомий з життям та світоглядом народів причорно-морських та балканських імперських провінцій, на-магався ототожнити свого "громовержця" з Зевсом-Юпітером, а потім і з християнським Богом. Проко-пій Кесарійський засвідчує, що, за уявленнями антів, "один тільки Бог, творець блискавиць, є володарем над усіма, і йому приносять в офіру биків та викону-ють інші священні обряди". Як бачимо, постать Пе-руна, в контексті вищезгаданих процесів християніза-ції, починає набувати певного