Наприкінці УІП або на самому початку IX ст. християнська громада Києва будує перший храм св. Іллі, який в подальшому фігурує як соборний у Місті. Його назва певною мірою слугує замінником слов'янського верховного язичницького бога — Перуна.

Існування в Хозарському каганаті сильної христи-янської общини надавало можливість Візантії поси-лювати свій вплив у південнослов'янських землях, залежних від каганату. Однак впровадження на поча-тку IX ст. державної релігії в каганаті у формі іудаїзму призвело до ліквідації стрункої системи існування християнства і запровадження його серед язичниць-ких народів. Більш того, посилення тиску хозарської релігії викликає зростання сепаратистських рухів. На початку IX ст. населення Середнього Подніпров'я звільняється від хозарської залежності. В цілому ж не слід перебільшувати рівень хозарського панування на південнослов'янських землях. Данина місцевих жите-лів хозарам була суто символічною, а їх релігійна терпимість сприяла співіснуванню різних релігій-них течій.

До того ж проявилася попередня життєздатність і стійкість соціальної організації східних слов'ян, що реалізувалася в утворенні самостійного державного об'єднання "Руська земля" — основи майбутньої Київської Русі. В перші десятиліття його існування набули поширення політеїстичні культи, але христи-янство продовжує укріплюватися. Про це є кілька важливих свідчень візантійських джерел. По-перше, патріарх Фотій повідомляє в "Окружному посланні східним архієпископам", що "не тільки болгари звер-нулися до християнства, але і той народ, про якого багато і часто йде мова..., тобто так звані руси. Поне-воливши сусідні народи і через те надмірно загорди-вшись, вони занесли руку на Ромейську імперію. Але тепер і вони змінили еллінську і безбожну віру, якої вони дотримувалися раніше, на чисте християнське вчення і увійшли до кола підданих і друзів, хоча не-щодавно ще грабували нас, виявляючи нестримну зу-хвалість; і в них загорілася така жадоба віри і ревність, що вони прийняли пастиря і з великою старанністю виконують християнські обряди". По-друге, наприкінці IX ст. в "Руській землі" організаційно оформлюється церковна структура — митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. IX ст,). Про цей факт свідчить церковний статут Льва XI (рубіж IX — X ст.), в якому кафедра Русі стоїть на 61 місці. Михаїл проде-монстрував перед київською верхівкою "чудо" з не-тлінним євангелієм (поклав його у вогонь і вийняв неушкодженим), завдяки чому, за літописом, схилив київського князя Аскольда (? — 882 рр.) до прийняття християнства.

Необхідно зазначити, що юрисдикція митрополи-та Михаїла не поширювалася на західноукраїнські землі, які залишалися в сфері впливу західної, латин-ської культури. До того ж болгарське походження ми-трополита засвідчує поширення нової віри в Україні з Болгарії', а не з Візантії. Відомий російський дослід-ник історії християнства в Київській Русі М. При-сьолков (1881—1941 рр.) писав про підпорядкування першої церковної організації не Константинополю, а незалежному Охридському патріаршеству. Як відомо, після прийняття християнства Болгарія домагається заснування автономної архієпископії. В її межах ши-роко впроваджуються на слов'янській мові писем-ність, книжність, богослужіння. Значний імпульс процесу утворення слов'янського варіанта християнс-тва в Болгарії надають учні Кирила та Мефодія. Вони сприяли витісненню з богослужіння грецької мови, заміни її на слов'янську, а також слов'янізації вищого болгарського духовенства. Створена першовчителями слов'ян у Моравії церковна організація стає міцною опорою держави і водночас своєрідною ідеологічною моделлю, яку прагнуть запозичити сусідні слов'янські лідери. З кінця IX — початку XI ст. Болгарська дер-жава відіграє роль найбільшого осередку слов'янського варіанта християнства, в рамках якого продовжували існувати традиції раннього християнства з його демок-ратичними рисами і євангелістським спрямуванням. Цю естафету від Болгарії з плином часу перейме Київська Русь і її хреститель — князь Володимир.

А поки що Аскольду, після походу київських дру-жин на Константинополь у 860 р., вдалося домогтися політичного визнання Русі, а також запозичення хри-стиянства та церковного управління на рівноправних умовах. Костянтин Багрянородний зафіксував цей факт таким чином: "І народ росів, войовничий і без-божний, шляхом щедрих дарунків золота і срібла і шовкового одягу імператор Василій залучив до пере-говорів і, уклавши з ними мирну угоду, переконав стати учасниками божественного хрещення..." Як на-слідок — вже у 70-ті роки IX ст. в "Руській землі" споруджуються перші дерев'яні храми, виникають перші монастирі, серед яких був і Почаївський, що ніс у собі дещо відмінні традиції чернечого побуту від греко-візантійських і був провідником кирило-мефо-діївського християнства.

Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специ-фікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег (882—912 рр.), використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ і засновує новий династичний дім — Рюриковичів.

На початку свого правління Олегові необхідно бу-ло боротись з проаскольдовими силами, і тому хрис-тиянські общини змушені були існувати напівлегаль-но. Втім, наприкінці свого княжіння Олег відходить від язичництва і легалізує християнство як державну ідеологію великого київського князя. Це засвідчує по-відомлення східних авторів про прийняття Руссю християнства у 300 р. хіджри (912—913 рр.), що збіга-ється з часом підписання Олегом русько-візантій-ського договору 911 р. Постать Олега взагалі залиши-ла суперечливий слід в староруській історії. З одного боку, він здобув прізвисько Віщий, що й відобразило-ся у відомій легенді про його смерть від власного ко-ня. З другого — кінь у слов'янській міфолога завжди був символом добра і вірності, помічником людини. Тому смерть князя від свого вірного друга засвідчує, що в свідомості певної частини