Радикальна критика релігії та церкви, що її здійс-нили французькі матеріалісти XVIII ст., мала своє продовження в творчості німецького матеріаліста і атеїста Л. Фейєрбаха (1804—1872 рр.). Перший виступ Л. Фейєрбаха на філософській арені мав виразну атеї-стичну спрямованість. 1830 р. він анонімно видав "Думки про смерть і безсмертя". У цьому творі він виступає проти догм ортодоксального християнства про безсмертя особистої душі. Офіційна філософія І теологія відповіли на це жорстоким цькуванням автора, йому назавжди був закритий шлях до університет-ської кафедри.

1841 р. Л. Фейєрбах видає свій найвидатніший атеїстичний твір "Сутність християнства", в 1845 р. — "Сутність релігії". Ці праці Л. Фейєрбаха, поруч з ін-шими його філософськими творами, стали теоретич-ним внеском у розвиток атеїзму. В них Л. Фейєрбах підійшов до наукової критики релігії з позицій мате-ріалістичної філософії.

Своїм матеріалістичним поглядам Л. Фейєрбах надав антропологічну форму. Психіка людини, вважав Л. Фейєрбах, цілком залежить від її тіла, отже, пи-тання про відношення свідомості до буття — це пи-тання про відношення душі до тіла, про ведучу роль тіла у життєвих процесах, тому філософія може бути лише антропологічною.

Цей само принцип Л. Фейєрбах застосував для викриття релігії. Всі таємниці релігії він шукав у "природі" людини, у її реальному житті. Завдяки та-кому підходу в будь-яких абстрактних положеннях завжди можна знайти конкретний зміст.

Фейєрбах перший дав глибокий психологічний і гносеологічний аналіз релігії як спотвореної свідо-мості, фантастичного відображення зв'язку людини з дійсністю. Він відкрив так зване релігійне почуття, яке від природи викликає у людини релігійність. Ре-лігія, говорив він, є сон людського духу, але й вві сні люди перебувають не на небі, а на землі. Виходячи з антропологічного матеріалізму, творцем і головним представником якого він був, Л. Фейєрбах дійшов висновку, що основою всіх релігій є залежність люди-ни від природи: не Бог створив людину, а людина створила Бога за своїм образом і подобою. Він дій-шов розуміння гносеологічних коренів релігії, вбача-ючи в розвитку абстрактного мислення можливість відриву загальних понять від реальних явищ.

Незважаючи на застосування матеріалізму до фі-лософської критики релігії і навіть на певну іс-торичність в підході до релігії, Л. Фейєрбах завдяки антропологізму розглядав релігію як поза історичну категорію. Він так і не дав конкретного історичного аналізу релігії. Ігнорування Л. Фейєрбахом історично-сті релігії виявилося в його пошуках морального ядра в релігії, її функції як засобу зв'язків людей у су-спільстві. Тому етичне вчення Л. Фейєрбаха не змог-ло обминути релігію. Заперечуючи існуючі релігії, особливо християнство, Фейєрбах висунув ідею ство-рення нової релігії, обожнення людини і людських почуттів за Принципом "людина людині — бог", що залишило його на просвітительських позиціях попе-редників. Більш радикальними у поглядах на релігію були сучасники Л. Фейєрбаха: М. Чернишевський (1828-1889 рр.), В. Бєлінський (1811-1848 рр.), О. Гер-цен (1812—1870 рр.), М. Добролюбов (1836—1861 рр.).

Герцен, ставши на позиції матеріалізму під впли-вом природознавства та знайомства з працями Л. Фе-йєрбаха, не зупинився на метафізичному матеріалізмі останнього, а намагався з'єднати його з діалектикою, яку називав "алгеброю революції".

У своїх філософських працях "Дилетантизм у на-уці" та "Листи про вивчення природи" О. Герцен з позицій матеріалізму та атеїзму висвітлив корінні пи-тання філософії — про відношення мислення сто-совно буття, про пізнаванність світу тощо. В часописі "Колокол" він називав православне духовенство при-служником "поліцейської церкви", а московського митрополита Філарета (1783—1867 рр.) — "митрополи-том з білим клобуком і жандармськими аксельбантами".

Певне місце у боротьбі проти релігії належить В. Бєлінському. Він став одним з непримиренних бо-рців за революційне майбутнє Росії, ворогом само-державства. Особливе місце у творчості В. Бєлінсь-кого належить критиці православ'я, яке, за його ви-словом, було "опорою батога і неуцтва".

В своєму листі до М. Гоголя В. Бєлінський виклав погляди революційної демократії та значення атеїзму для визвольної боротьби народу. Критикуючи М. Го-голя, який вважав релігію корисною для народу, В. Бєлінський писав, що Росія бачить свій порятунок не в містицизмі, не в аскетизмі, не в проповідях, не в молитвах, а в успіхах цивілізації, освіти, гуманності, пробудженні в народі почуття людської гідності.

М. Чернишевський у своїх працях "Марновірство і правила логіки", "Боротьба пап з імператорами" та інших розглядав релігію як ідеологічну опору панів-ного класу. Він дійшов висновку, що тільки народна революція може відкрити масам шлях до освіти, до поширення природничо-наукових знань і звільнення людини від релігійних вірувань.

Багато уваги приділяв М. Чернишевський питан-ням походження релігії. На його думку, релігія бере свій початок від неуцтва людей; він підкреслював значення "економічного буття" в появі й еволюції ре-лігійних вірувань.

У творах М. Добролюбова поряд з критикою реа-кційної ролі релігії значне місце посідають пропа-гування свободи совісті та вимога відокремлення цер-кви від держави.

Ідеї вільнодумства в цей період в Україні предста-влені в творчості Т. Шевченка (1814—1861 рр.), І. Франка (1856-1916 рр.), Л. Українки (1871-1913 рр.), М. Драгоманова (1841—1895 рр.). Характерними для їх окремих творів були м'які форми вільнодумства, що проявилися в антирелігійному скептицизмі і ін-диферентизмі, критиці окремих релігійних догм, повчань релігійної моралі, викриття "самодержавної" сутності православної церкви та ін.

Як бачимо, новітній етап розвитку вільнодумства XVIII—XIX ст. в особі французьких атеїстів і ро-сійських революційних демократів почав набувати найрадикальнішої атеїстичної форми. Через концеп-туальну абсолютизацію соціально-класових аспектів розвитку суспільства це призвело до войовничого ате-їзму з його тезою про заборону релігії.