Нескінченність світу по-своєму розкривається пе-ред наукою в космічній галузі.

Світ зірок, про які у XIX ст. знали тільки те, що вони являють собою кулі, подібні до Сонця, виявився надзвичайно багатоликим.

Виявилося, що існує багато різних типів зірок. Вони різняться між собою за розмірами, темпе-ратурою, масою, хімічним складом. Великим досяг-ненням сучасної астрономії є встановлення того, що деякі зірки мають власні супутники. Таким чином, геніальне передбачення Д. Бруно про велику кількість світів у Всесвіті отримало підтвердження.

Світ зірок і галактик постав перед сучасною нау-кою як світ, який розвивається, в якому одні об'єкти є .молодими з ще не встановленим режимом внутріш-ніх процесів, другі — упродовж мільярдів років збе-рігають свій стан майже без змін, треті — близькі до руйнування.

Цікаві роботи провадять вчені всього світу з до-слідження навколоземних цивілізацій. Цією пробле-мою зайняті вчені, які працюють у різних галузях знань: зокрема, астрономи вивчають умови виникнення життя та розуму в космосі та ймовірність їх-нього поширення.

Йдеться, по суті, про "ступінь заселеності" Все-світу, наявність космічних систем, дещо подібних до Сонячної системи. Життя та розум уявляються подіб-ними в основних рисах до земних, а умови їх існу-вання — аналогічними умовам Сонячної системи. Хоч у такій постановці питання відчувається значний вплив гео- та геліоцентризму, але це є плодотворний Іллях дослідження. Біологи звертають увагу на можли-вість космічного визначення поняття "життя", вивчають загальні механізми зародження і розвитку життя.

Так, якщо місце води на інших планетах (азот-них) займає аміак, то біохімічною основою життя можуть служити аміачні органічні сполуки. Якщо ми п'ємо воду та дихаємо киснем, то не виключене існу-вання організмів, які п'ють аміак і дихають азотом. Звичайно, всі ці "невуглеводні" варіанти життя більш абстрактні і менш очевидні, ніж структури, спорідне-ні з земним життям.

На природничо-науковий характер критики релі-гійної картини світу зреагували практично всі релігійні конфесії, вірніше, їх найосвіченшіі представники. Хоча їх погляди певний час не визнавалися ортодок-сами, але поступово намагання примирити науку і релігію, знання та віру, встановити повну гармонію між ними реалізувалося в неотомізмі, "філософії все-єдності", тейярдизмі тощо. Так, згадуваний нами со-фіолог П. Флоренський вважав, що поміж Богом і людиною існує проміжна інстанція — Софія, іпостас-на природа якої забезпечує рух нагору ("сходження нас") і рух донизу ("сходження до нас"). Звідси за-вданням релігії, за П. Флоренським, є необхідність синтезувати знання найрізноманітніших галузей нау-ки, філософії, культури, мистецтва для створення "цільного світогляду". Наука не може його дати, тому що досягає лише "вторинних причин" і розкриває зов-нішній зв'язок подій, а це веде до життя без Бога і, в кінці кінців, до занепаду, "гниття культури", до загибелі цивілізації. Софійне тлумачення Всесвіту приводить до виявлення "істинних причин" всього існуючого, що сто-суються надприродного порядку буття, тобто Бога.

Заслуговує на увагу таке сучасне тлумачення про-блем співвідношення релігії і науки, як тейярдизм, яке отримало назву вщ імені члена ордену єзуїтів, все-світньо відомого вченого-антрополога П. Тейяра де Шардена (1881-1955 рр.).

Філософія Тейяра концентрується навколо двох головних проблем: розвитку природи і розвитку су-спільства.

Чітко виражений еволюціонізм та історизм — яс-крава риса світогляду Тейяра. Він переконаний, що розуміння дійсності як еволюційного процесу є єдино вірним і повністю підтверджене. Констатуючи якісну своєрідність явищ життя та їх неперехідність до ниж-чих форм існування матерії, Тейяр водночас роз-глядає життя як універсальний та споконвічно даний феномен. Натурфілософську концепцію Тейяра мож-на назвати панбіологізмом (або органіцизмом). Він твердить, що будь-яке природне тіло — це, по суті, живий організм і в природі немає нічого неживого.

На думку Тейяра, вся відмінність між неор-ганічним та органічним світом зводиться до того, що в першому життя існує у нерозвиненій і темній від людського сприйняття формі, тим часом як у другому біологічні процеси могутньо розвились і тому ви-ступили, так би мовити, на самій поверхні речей.

Тейяр де Шарден зробив спробу асимілювати ідею розвитку на грунті релігійного світогляду, ство-ривши власну систему "християнського еволюціоніз-му". Вона повинна була примирити науку і релігію, 'повністю приймаючи та ні в чому не обмежуючи, на відміну від офіційної догми церкви, наслідки нау-кового пізнання і одночасно залишаючись у межах релігійної свідомості. Так, визнаючи розвиток сві-ту, Тейяр тлумачив його фіналістично, як рух від якогось вихідного пункту до кінцевої мети — Бога.

Залишившись на грунті телеології, Тейяр ототожнює "психічне" та "енергію", вводячи, таким чином, у матерію, певний духовний початок, який видається за ЇЇ вну-трішню суть. "Психічне" приписується кожному матері-альному об'єкту як його "радикальна енергія" поряд з енергією у її звичайному науковому розумінні.

Еволюція як процес зростаючої концентрації пси-хічного, ще не помітного для сприйняття на рівні фі-зики та хімії, в біології подається як інстинкт і, на-решті, у людському мисленні усвідомлює себе;

Таким чином, розглянувши природничо-науковий варіант критичного аналізу релігії та витончені способи релігійної реакції на них, можна дійти висновку, що рі-зні способи примирення знання та віри, науки та релігії в найновітніші часи ведуть до розв'язання проблеми тільки у разі переходу від її радикально-екстремістського тлумачення до толерантних цивілізованих стосунків за умов правової демократичної держави.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Авиценна. Книга знання // Избр. филос. произведения. — М., 1990.

Анаксимандр // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.

Анаксимен // Там само,

Бейль П. І/ Исторический й критический словарь. — М., 1968. - Т. 1-2.

Бекон Ф. Новий Орган // Сочинения. — М., 1972. — Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. — М.,