Надзвичайно вагомий блок проблем охоплено ст. 6 Закону, який стосується відокремлення школи від церкви (релігійних організацій). Відповідно до но-вого закону переглянуто програми навчання в усіх ланках державної системи народної освіти, нала-годжується на приватних засадах мережа релігійних закладів навчання і освіти обраною мовою, індиві-дуально або спільно, дітей і дорослих, з викорис-танням для цього церковних приміщень або тих, що надаються їм у користування. Закон передбачає, що релігійні організації створюють навчальні заклади і групи згідно з власними внутрішніми настановами, а викладачі і проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віро-сповідань.

Закон "Про освіту", прийнятий українським пар-ламентом у травні 1991 р., деталізує принципи науко-вого, світського характеру освіти у державних навчально-виховних закладах, що є вільними, неза-лежними від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій, хоч належність працівника освіти до якоїсь з них не є перешкодою для педа-гогічної діяльності. Доступ до різних форм і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігії. Священнослужителі нарівні з іншими працівниками науки, культури, інших сфер життя суспільства за рішенням ради навчально-ви-ховного закладу можуть брати участь у навчально-ви-ховному процесі, керівництві учнівськими, студент-ськими об'єднаннями за інтересами, сприяти ін-телектуальному, культурному розвитку учнівської, студентської молоді, надавати консультаційну допомогу педагогам. Так само, як і інші педагогічні пра-цівники, духовна особа зобов'язана, зокрема, готувати молодого громадянина до свідомого життя в дусі взає-морозуміння, миру, злагоди між усіма народами, ет-нічними, національними, релігійними угрупованнями.

У зв'язку з послідовним відокремленням школи від церкви необхідно пояснити розуміння світського характеру системи народної освіти, а також ви-кладання релігієзнавчих наукових предметів у дер-жавних навчально-виховних закладах та визначення їх статусу серед культурологічного циклу гуманітар-них та соціально-політичних наук. Свого часу нав-чальні заклади одержали листа, в якому різнополярні думки з цього приводу зводилися до наступної наста-нови: світський характер вивчення як релігії, так і вільнодумства в усіх установах системи народної осві-ти і в навчальний, і у позанавчальний час як в основ-них, так і в факультативних курсах означає, що воно може провадитися у системі народної освіти лише у формі, що не веде до їх пропаганди.

Всі навчальні предмети повинні викладатися не з ідеологічних позицій колишнього панівного партійно-державного світогляду, а виключно з науково-об'єк-тивних позицій, адекватних сучасному рівню пізнан-ня людством світу, суспільства і власне людини. Кож-на освічена людина, яка живе в атмосфері сакральної і секулярної духовної культури, має бути обізнаною з тією роллю, що відіграють релігійні і секулярні фак-тори у сучасному світі. Тому наказом міністра освіти України введено обов'язковий вузівський норматив-ний курс "Релігієзнавство".

Коментувати особливості інших розділів закону набагато легше, тому що в них реалізовані правові норми, що конкретизують всю повноту релігійної свободи, і їх застосування не викликає особливої по-леміки.

У другому розділі закону констатується, що релі-гійні організації в Україні утворюються з метою задо-волення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. Релігійними орга-нізаціями є релігійні громади, релігійні братства, ре-лігійні управління і центри, монастирі, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релі-гійних організацій.

Релігійні організації приймають свої статути (ос-новні положення), які відповідно до цивільного за-конодавства визначають їхню правоздатність, підля-гають реєстрації. Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Як юридична особа релігійна органі-зація користується правами і несе обов'язки відпо-відно до чинного законодавства та свого статуту (по-ложення).

Статут (положення) релігійної організації повинен містити такі відомості: вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; міс-це релігійної організації в організаційній структурі ре-лігійного об'єднання; майновий стан релігійної орга-нізації; права релігійної організації на заснування під-приємства, засобів масової інформації, інших релі-гійних організацій, створення навчальних закладів; порядок внесення змін і доповнень до статуту (по-ложення) релігійної організації; порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяль-ності релігійної організації.

У реєстрації статуту (положення) релігійної ор-ганізації може бути відмовлено, якщо її статут (поло-ження) або діяльність суперечать чинному зако-нодавству.

Діяльність релігійної організації може бути при-пинена у зв'язку з реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Законодавство чітко визначає, на яких підставах і в яких випадках у судовому порядку припиняється діяльність релігійних організацій. Такими підставами можуть бути:*

вчинення релігійною організацією дій, недо-пустимість яких передбачено статтями 3, 5 і 17 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації". Зокрема, стаття 3 передбачає гарантії права на свобо-ду совісті; стаття 5 регулює відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави; стаття 17 — ко-ристування релігійними організаціями майном, яке є власністю держави, громадських організацій або гро-мадян;*

поєднання обрядової чи проповідницької діяль-ності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;*

систематичне порушення релігійною організа-цією встановленого законодавством порядку прове-дення публічних релігійних заходів (богослужінь, об-рядів, церемоній, походів тощо);*

спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжу-ються