ЄПИСКОП (по-іншому — архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати у диякони, священики та єпископи (останнє — разом з іншими єпископами). Є. також призначає на нижчі посади кліру, освячує храми і т. п., йому підпорядковані всі церковні ус-танови, що перебувають у межах його єпископату (або єпархії), монастирі, духовні семінарії і т. п., крім тих, що перебувають у безпосередньому віданні церковного центру. В православній церкві Є. обов'язково повинен бути чен-цем. Почесні звання для Є.: архієпископ та митрополит. В церкві є три основні ступені священства: диякон, ієрей (священик) та єпископ. Інші звання — адміністративні або почесно-нагородні, що мають один з цих трьох ступенів.

ЄПГГИМІЯ — в православній та католицькій церквах морально-виправна міра у формі посту, тривалої молитви, земних поклонів, ходіння на прощу до "святих" місць чи "святинь" тощо, яка добровільно виконувалась віруючими, що розкаялися у своїх гріхах, за завданням духовника. Є. визначається та призначається найчастіше під час сповіді.

ЄГОТРАХШЬ — частина обов'язкового для бого-служіння облачення священиків всіх трьох ступенів право-славної ієрархії, вид фартуха з хрестами, зшитого з двох широких стрічок, який одягається на шию і опускається до долу. Крім цих основних частин одягу священнослужителів, кожному ступеню ієрархії належить і ряд інших речей облачення: чим вищий ступінь, тим їх більше і тим вони складніші. Деякі елементи облачення служать духовенству нагородами (подвійний орар, набедреник, палиця, митра).

ЄРЕСЬ — слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.

ЄРЕТИК — у вустах представників церкви слово, вжи-ване для характеристики супротивників офіційної церков-ної доктрини. Прибічник так званої єресі.

ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ — один із стародавніх релі-гійних обрядів, принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам тощо. Ж. ви-никло в епоху первісного суспільства, коли мисливці кращу частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків або духів-покровителів. Ж. набувало часом диких, бу-зувірських форм. У тій чи іншій формі Ж. збереглося в усіх релігіях й до нашого часу: запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання родичів на могилах, причастя, обітниці, калічення себе у бузувірських сектах.

ЖИТІЯ СВЯТИХ -г життєписи мучеників, аскетів, ченців, князів тощо, проголошених церквою святими. Ж.с. складалися у вигляді біографій з чітко вираженою церков-ною тенденцією, включенням у них молитов, повчань та так званих чудес.

ЗАКОН БОЖИЙ — навчальний предмет у початкових -та середніх школах царської Росії, який включав вивчення молитов, катехізису. При царизмі викладання З.Б. викори-стовувалося для релігійного виховання дітей та юнацтва, викликання вірнопідданських почуттів до царя та пануючих класів.

ЗАМОВА — словесні формули, заклинання, магічні мо-литви, які нібито мають чудодійні властивості визначати сприятливий збіг обставин в житті людей, відвертати не-щастя, захищати від ворогів та спокусників. За своєю сутпо 3. — невід'ємний елемент первісної магії. В сучасних релі-гіях 3. існує у'формі молитов і проклять, з якими віруючі та служителі культу звертаються до Бога з проханням врятува-ти від житейських неприємностей або ж покарати гріш-ників та відступників від віри.

ЗАПОВІДІ — релігійно-моральні настанови в іудей-ській релігії, які нібито власноручно написані богом Ягве на камінних плитах і вручені Мойсею на горі Сінай. З ви-никненням християнства ці 3. були доповнені так званими заповідями блаженства, проголошеними Христом в Нагір-ній проповіді, і включені до християнського віросповідного арсеналу. Відбір заповідей з безлічі побутових, моральних і т. п. правил поведінки значною мірою здійснювався іудейськими, а потім і християнськими священиками.

ЗОРОАСТРИЗМ — релігія стародавніх народів Ірану, Середньої Азії, Азербайджану, засновником якої вважається міфічний пророк Заратустра. Зороастризм як релігія скла-дався у І тис. до н. е. Вчення 3. викладене у кн. Авеста. Для цієї релігії характерні: дуалізм (уявлення про наявність у світі двох божественних начал — добра і зла, які ведуть між собою непримиренну боротьбу); поклоніння вогню; осуд-ження жертвоприношень; віра у прихід месії; страшний суд; потойбічне життя. Багато з ідей 3. вплинули на формуван-ня іудаїзму та християнства.

ІГУМЕН — настоятель православного монастиря.

ІДОЛ — предмет, що зображає божество, якому покло-нялися у глибоку давнину. Ідолопоклонство — пережиток тотемізму та фетишизму — зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, "священним" книгам, мощам "святих" тощо.

ІЄРАРХІЯ — сукупність церковних (і не тільки) чинів знизу доверху в порядку їхньої підпорядкованості.

ІЄРЕЙ — найменування священика, яке було запози-чене християнами з грецької культової термінології.

ІМАМ — духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму ісламу; 2) основоположник кожного з чотирьох напрямів суннізму; 3) верховний правитель іслам-ської теократичної держави, який зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади; 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

ІНДЕКС ЗАБОРОНЕНИХ КНИГ — перелік книг і журналів, котрі католицька церква забороняє читати, вида-вати, поширювати віруючим без особливого на те дозволу. Вперше був підготовлений та виданий за вказівкою папи Павла IV 1559 р. До І.з.к. входять праці природознавців, філософів, істориків, письменників, читання яких, на думку католицької ієрархії, може загрожувати вірі в Бога. Він час від часу переглядається і доповнюється.

ІНДУЛЬГЕНЦІЯ — папська грамота, яка давала ві-руючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за здійснений гріх. Католицька церква з метою збагачення організовувала широку торгівлю І. не тільки за здійснені, а й авансом за нескоєні гріхи. Торгівля 1. повсюдно виклика-ла обурення в усіх