Другий важливий елемент досягнення безсмер-тя — фізичні й дихальні вправи. До комплексу цих вправ входило постукування зубами, потирання скронь, розкошлатіння волосся, а також уміння володіти влас-ним диханням: затримувати його, перетворювати у ледь помітне "утробне".

Проте даосизм був все-таки китайським ученням, навіть якщо він і зазнав певного впливу іззовні. Це наочно виявляється у тому, якого великого значення лаоська теорія безсмертя надавала моральним факто-рам, причому моралі саме в китайському розумінні — в плані доброчесних вчинків, демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, канди-дат повинен був здійснити не менш як 1200 добро-чесних актів, при цьому навіть один аморальний вчи-нок зводив все нанівець.

На підготовку до безсмертя повинно було йти багато часу і сил, фактично все життя, причому все це було тільки прелюдією до завершального акту — злиття дематеріалізованого організму з Великим Дао. Ця трансформація людини у безсмертя вважалася ду-же непростою, доступною лише небагатьом. Сам акт перевтілення вважався настільки священним і втаєм-ниченим, що ніхто не міг його зафіксувати. Просто була людина — і немає її. Вона не вмерла, але зник-ла, залишила свою тілесну оболонку, дематеріа-лізувалася, піднялась на небо, стала безсмертною. Даоси пояснювали, що видима смерть — це ще не доказ невдачі: цілком можливо, що померлий підняв-ся на небо і досяг безсмертя.

Зміцнівши за рахунок дальшої розробки своєї теорії, даосисти в ранньосередньовічному Китаї зу-міли стати необхідною і незамінною частиною духов-ної культури країни й народу. В епоху Тан (VII—X ст.) даосисти розселилися по всій країні. Опорними пунктами даосизму стали великі монастирі, що буду-валися повсюдно, де вчені лаоські маги й про-повідники навертали неофітів, знайомлячи їх з осно-вами теорії безсмертя. Даоські ворожбити й ліку-вальники, одержавши початкову освіту, розходилися по Китаю і практично зливалися з підданими Піднебесної, не відрізняючись від них ні одягом, ні способом життя — тільки професією. Остання з ча-сом перетворювалася у спадкове ремесло. Для ово-лодіння ним не було потреби в спеціальному нав-чанні на стороні — необхідно було тільки засвідчити свій професійний рівень і одержати від властей сер-тифікат на право займатися власною справою.

Упродовж віків даосизм переживав злети й падіння, підтримку і гоніння, а іноді, щоправда на короткий час, ставав офіційною ідеологією якої-небудь з династій. Даосизм був необхідний і ос-віченим верхам, і малоосвіченим низам китайсько-го суспільства.

Громади даосів є і в Україні, зокрема в Києві.

Синтоїзм (31 млн віруючих). У перекладі з япон-ської мови "синто" означає "шлях богів". Японія у багатьох відношеннях є країною унікальною. Всі по-ширені в ній релігійні течії" мають відбиток взаємо-запозичення і взаємовпливу.

Процес формування реліїійних уявлень япон-ського народу розпочався ще за сивої давнини, став-ши складовою частиною загального процесу культур-ного взаємовпливу населення Японських островів і азіатського материка.

Основу синто як релігії становлять міфи, вміщені у творах "Кодзікі" і "Ніхонсьокі". їхня поява знаме-нувала собою пік стародавньої офіційної релігії. В мі-фах розповідається про створення світу. Першим бо-жеством, яке виділилося із загального хаосу, був Аміно Міканусі. Однак ім'я цього божества згадується один раз у "Кодзікі" і зовсім не згадується у "Ні-хонсьокі". По суті, створення світу, за міфами, роз-починається з появою подружньої пари Ідзанагі та Ідзанамі, які породили Японські острови і багато бо-жеств. Після смерті Ідзанамі, що загинула при на-родженні божественного вогню, засмучений Ідзанагі рушив за дружиною до країни мертвих, але втік звідти, злякавшись скверни. Щоб позбавитися її, він здійснив обряд очищення, в ході якого народив вели-ку кількість богів. Коли він робив омивання обличчя, з його лівого ока народилася богиня сонця Аматера-су, з правого — бог місяця Цукийомі, з носа — бог вітру і бурі Сусаное. Тимчасом як Аматерасу й Цу-кийомі діяли за велінням батька, Сусаное не під-корився йому і, замість того, щоб вступити у во-лодіння "рівниною океану", почав плакати. У відповідь на запитання Ідзанагі про причину плачу Сусаное заявив, що бажає відправитись до країни мертвих до своєї матері Ідзанамі. Ця відповідь так розгнівала Ідзанагі, що він прогнав Сусаное. Ос-танній піднявся в Небесну країну для того, щоб по-прощатись з Аматерасу, але так розлютувався, що вчинив багато неподобств, тобто здійснив вчинки, які в давнину вважалися тяжким злочином. Ображена Аматерасу сховалася у небесній печері, і весь світ опинився в темряві. Боги суворо осудили Сусаное за його вчинки і навічно вигнали з Небесної країни.

Сусаное спустився на землю, де зіткнувся з вось-миголовим драконом, переміг його і з його хвоста зробив чудовий меч, який підніс Аматерасу на знак примирення. Лише після цього Аматерасу визнала, що настав час направити на землю свого представника.

Після деяких невдалих спроб підкорити землю владі небесних богів вибір Аматерасу впав на її боже-ственного онука Нінігі. Аматерасу вручила йому "бо-жественні реліквії" — дзеркало і меч, яшмові підвіски і ратище. Першим правителем країни, згідно з міфом, був Дзімму, котрий перед тим, як вступити на пре-стол, породичався з нащадками Сусаное. В міфі Дзімму е персонажем, необхідим для того, щоб зв'я-зати епоху богів з епохою земних правителів і обгрун-тувати божественне походження останніх.

На міфах, зібраних у "Кодзікі" і "Ніхонсьокі", грунтувався релігійний престиж правителів країни,

які постійно посилалися на своє походження від вер-ховного божества Аматерасу. Імператор вважався про-довженням Аматерасу в часі, "сином небес", "богом в людському обличчі".

У V ст. до Японії проник буддизм. Обидві