Вищий лама (далай-лама) шанується як земне втілення Бодхисатви-Авалокі-Швари. Тибетський вер-ховний лама (панчен-лама) вважається живим буддою Амітабхи.

Буддійська людність в Росії має три відділення — бурятське, тувинське і калмицьке на чолі з Централь-ним духовним управлінням буддистів Росії (дацан у с. Іволга, в 40 км від м. Улан-Уде).

Дзен-буддизм — один з різновидів буддизму. За-сновником цього напряму, який став за останні 30 років предметом широкого інтересу в СІЛА та За-хідній Європі, вважається індійський монах Бод-хідхарма (?—528 рр.), який начебто прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу "езотеричну", тобто призначену лише для вузького кола "посвячених", школу буддизму. Ця школа отримала назву чань-будцизму. "Чань" (японське — "дзен") є модифі-кацією терміну, що передається в японській та ки-тайській мовах поширеним у буддизмі санскритським словом "дх'яна" — споглядання.

Розглянемо монастирський дзен-будцизм. Мона-стир був і залишається основною формою відтво-рення дзен-буддизму. Життя монастиря починається звичайно о 3 годині ранку. Снідають поночі, обідають о 10 ранку, вечеряють о 4 годині дня, причому в їжу вживають лише рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і прийом страв здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, що мають символічний зміст. Після сніданку всі приступають до роботи: це — прибирання приміщень і монастирсь-кого дворища, праця на землі, що належить мона-стирю, тощо. Фізична праця — невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: "День без роботи — день без їжі". Розпорядок дня включає також співбесіди з наставниками, які супро-воджуються ритуалом.

Цей розпорядок певною мірою змінюється в періоди інтенсивних духовних сесій, які провадяться щомісячно протягом 7—8 днів. Під час сесій сеанси споглядання тривають по 17—18 годин на добу. Ченці сидять у позі лотоса, розслабившись і напівпри-кривши очі. їхня мета — досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого "я" і за-нуритися у абсолютне "бездум'я", віддатися Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає чернець, який по-ходжає по залі й бамбуковим кийком б'є по спинах тих, хто втомився.

Вивчення дзенської премудрості в монастирі три-ває в середньому 10—12 років.

Дзен-будцизм наприкінці 50-х років XX ст. охо-пив широкі кола інтелігенції та студентство, а через десятиріччя — дрібнобуржуазні верстви Західної Єв-ропи. Творча інтелігенція пов'язала з дзен-буддизмом надії на духовне оновлення, на отримання повноти буття, безпосередньої волі. Різноманітні течії битни-ків та хігаті вбачали в ньому ідейне виправдання мо-рального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків. Добропорядні обивателі на-магалися в цій модній течії знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск "безглуздого світу", а також як альтернативу кризи європейської культури. І нарешті, свою роль відіграла добре по-ставлена реклама, яка подавала дзен як панацею від усіх хвороб сучасного світу.

На сучасному етапі розвитку людства важливу суспільно-політичну й культурну роль буддизм віді-грає у країнах Індокитайського півострова. За винят-ком В'єтнаму, в усіх інших країнах Індокитаю поши-рений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релі-гія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки обов'язково перебувають певний час у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.

На грунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських церков і окремих сект. На буддійському з'їзді в Ко-ломбо (Шрі-Ланка) у 1950 р. було утворено "Всесвіт-нє братство буддистів". Резиденцію "Виконавчого ко-мітету" пізніше було перенесено до Бірми, а потім до Таїланду. Комітет, незважаючи на основну ідею буд-дійського віровчення, бере активну участь у міжна-родній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у їхній боротьбі за мир.

Буддизм в Україні репрезентують більше ЗО гро-мад, котрі нараховують близько 500 членів і 10 тис. симпатиків. Як правило, буддизм поширюється в Ук-раїні переважно в модернізованих формах (дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму).

Християнство. При вивченні цієї другої за хроно-логією виникнення світової релігії необхідно зазначи-ти, що за змістом вона тісно пов'язана з іудаїзмом. Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.

Поразка народних рухів породжувала настрої від-чаю, беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним, політичним, інтелектуальним і моральним розпадом Римської ім-перії християнство повинно було задовольнити ду-ховну потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення.

Віра в месію, тобто у божественного спасителя, як основи християнської релігії, значно поширилася в східних провінціях імперії, де численні проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.

Месіаністські погляди набули особливого поши-рення серед іудеїв Палестини і Малої Азії у зв'язку з Іудейською війною 73—66 рр. до н. е. В іудаїзмі ви-никає секта євусеїв (євсеїв). 1947—1952рр. на березі Мертвого моря відкрито залишки їхніх поселень в Хірбет-Кумрані, а також знайдено рукописи, в одно-му з яких багато уваги відведено "наставнику справедливості" — ймовірно, засновнику секти (вона існувала з II ст. до н. е. до др. пол. І ст. н. е.). На ос-нові рукописів можна зробити висновок, що євсеї, які називали себе "синами світу", вірили в якогось Вчителя праведності, який нібито був покараний за свою проповідь. Про Вчителя праведності говорили, що він є обранцем божим і що його переслідував якийсь