Реферат на тему:

“Рослинність і світові релігії”

У кожній релігії є міфи та легенди, які пов’язані з наявністю тієї чи іншої рослини. Не є винятком і християнство. Так, Біблії згадуються понад 100 різних рослин.

У круговерті подій ми часом не помічаємо присутності дерев і трав, які оточують нас. Віддати їм належне допомагає Біблія. Відкривши книгу Буття, у райському садку зустрічаємо Дерева Життя та Пізнання Добра і Зла. Вони створені дня шостого, після Людини — і, власне, задля неї. Згодом різні рослини з’являються на сторінках Святого Письма, хоч і не завжди залишаються в нашій пам’яті. Проте біблійні рослини заслуговують на особливу увагу як ровесники давніх епох і свідки неповторних історичних подій. Вони допомагають нам усвідомити сув’язь античної доби із сучасністю, зрозуміти моральні проблеми наших предків, відчути живий плин Історії.

Біблійні дуби й високі тополі часто асоціюються з місцями язичницьких обрядів: «І будете ви посоромлені за ті дуби, що їх пожадали, і застидаєтеся за садки, які вибрали ви. Бо станете ви, як той дуб, що листя всихає на ньому, і як сад, що не має води». Так промовляв пророк Ісая, осуджуючи відступників. Не звинувачуючи самих дерев, пророк гнівається на язичників, які їх обрали для своїх потреб. Водночас дерева вшановувались як свідки знаменних подій: дуб із урочища Мамре, у затінку якого Авраам приймав самого Господа, завжди вважався недоторканним; тривалий час його охороняли мешканці цієї заповітної місцини.

Шанобливе ставлення до рослин притаманне біблійній традиції. Але усвідомивши, що вона створена за образом Божим, людина перестала ототожнювати себе з рослинним і тваринним світом. Якщо в античних міфах перетворення в рослину відбувається безболісно — так, наприклад, німфа Дафна з легкістю стає лавровим деревом, рятуючись від любощів Аполлона — то в українській фольклорній традиції така метаморфоза завжди пов’язана з темними силами чаклунства і є трагедією людської особистості, як у баладі Тараса Шевченка «Тополя», написаній на основі народної пісні.

Рослини в Біблії вже не виступають захисниками роду або втіленням духу предків. Автори біблійних текстів приділяють увагу рослинам залежно від їх практичного або естетичного значення. Звичайно пшениця, ячмінь і олива є мірилами добробуту. Дерева і трави, їхні плоди стають символами різних чеснот, а життя культурної рослини — навіть взірцем для наслідування. За часів пророків пастушество відступало, люди вже були щільно пов’язані з колом аграрних культур, тому такі порівняння були їм близькі. Діяв принцип аналогії: скажімо, етапи духовного виховання повторюють послідовність польових робіт — сівбу, догляд за рослинами, жнива: «Чи кожного дня оре ратай на посів, ралить землю свою й боронує? Чи ж, як рівною зробить поверхню її, він не сіє чорнуху й не кидає кмин, не розсіває пшеницю та просо й ячмінь на означенім місці…» (Ісая, 28 : 24—25).

Тим часом троянда і лілея згадуються завдяки своїй красі; стрункість кипариса і величність кедра ліванського були метафоричними образами, зразками для поетичних порівнянь. Це свідчить про високу естетичну культуру творців Біблії, котрі цінували красу поряд з іншими реаліями життя. Такі спостереження допомагають нам сьогодні зрозуміти духовну атмосферу середньої і пізньої античності, зокрема доби пророків і раннього християнства.

За книгою Буття, у раю — садку Едемському — росли різні дерева, кожне з них «принадне на вигляд і на їжу смачне», а посеред раю — Дерево Життя та Древо Пізнання Добра і Зла. Назви інших райських дерев, крім фіги чи то смокви — невідомі. Певно, деякі з них дісталися Адамові, «щоб порати землю, з якої узятий він був» (Буття, 3 : 23). Та навіщо Адамовим дітям, одягненим у шкури первісних людей, бавовник або лимон? Ці культурні рослини люди одержать значно пізніше, коли виникне потреба. Мабуть, тому й нема згадки про них у Святому Письмі.

Найпершою з рослин у Біблії названа фіга, чиє листя правило Адамові з Євою за «одяг»; після неї згадані тернина й осот, тобто бур’яни, що заважатимуть людям здобувати свій гіркий хліб. Та не дивно, що земля й справді нерідко родить бур’яни замість хліба — це залежить від того, як її любимо та обробляємо. Дивуємося іншому: якщо походження бур’янів добре відоме, бо всі вони є звичайними рослинами і зустрічаються не тільки на полях, а й у дикій природі, то родовід багатьох головних культурних рослин залишається таємничим. Та, мабуть, уже час зрозуміти творчі можливості давніх цивілізацій і сприймати їх з належною шаною. Аналіз біблійних текстів підтверджує високий рівень природничих знань в античних країнах Середземномор’я, на Близькому Сході, в Індії. І це відповідає сучасним науковим уявленням про генетичні центри походження культурних рослин та про їхнє поширення у світі! При цьому питомою рисою біблеїстики є прагнення захистити заповітний малий космос Людини.

Тарас Шевченко поетичним зором сягав сутності світової природної рівноваги. Захищаючи свій «тихий рай» — малий космос, він гнівився на всякі втручання у злагоду Людини з прекрасним Божим світом. Для нього Дніпро, Канівські гори з гаями, чисті ставки й потоки були тією основою, без якої життя земне втрачає сенс. Зрозуміло, до чого призведе загибель природного довкілля: частка не існуватиме без цілого. Ці думки Шевченка на диво співзвучні сучасним екологічним поглядам. До речі, оспівуючи дерева і трави, автор «Кобзаря» підкреслено дотримувався біблійної традиції і навіть згадував