Реферат
з предмету “Етноботаніка”
на тему:
Окремі представники злаків і городини в українських міфах та легендах
В українській і не тільки українській міфології та легендах нерідко згадують злаки та городні культури. Ось деякі з них:
Яблуко /яблуня/ - символ цілісності, земних бажань; попередження шкідливості перебільшення матеріальних бажань; символ початку всіх речей, плодючості; безсмертя та вічної молодості; таїни гріхопадіння діви Марії; людини; спокуси; дерева пізнання добра і зла; смерті і зла, розбрату і чвар; витримки, самопожертви в ім'я народу; батьківщини, Батьківщини.
На думку О.П.Знойка, одним із атрибутів язичницької богині Лади /богині гармонії, любові, Матері світу/ було саме яблуко, що символізувало першопочаток усіх речей. Світова міфологія знає численні образи та символи, пов'язані з яблуком. У кельтській міфології існував острів Аваллон /"острів блаженних"/, де нібито росли червоні яблука безсмертя, зупинявся навіть час /!/ Скандинавська міфопоетична система знає богиню Ідумн, яка володіла золотими молодильними яблуками, що давали богам вічну молодість.
У грецькій міфології був образ саду із золотими яблуками, які стерегли Геспереди. Їх, за міфами, одержала богиня Гера від Геї як весільний подарунок. Здобуття цих яблук - один із дванадцяти подвигів уславленого Геракла.
Як відомо, яблуко із написом "найпрекраснішій", підкинуте Єрідою /дочкою Ночі/, внучкою Хаосу трьом богиням, стало причиною Троянської війни.
Міфологія адигів вшановує Тхагаледжа - бога плодючості та землеробства. За переказами, він нібито подарував людям золоте дерево, на якому за один день /!/ спіє дивне яблуко - наполовину біле, наполовину - червоне. Жінка, яка страждає безплідністю, з'ївши білу половинку, народжує дочку, червону - сина.
За біблійною легендою, Єва, з'ївши заборонений плід /яблуко/ із дерева пізнання добра і зла, зробила "первородний гріх". За це разом з Адамом була вигнана з раю і проклята Богом.
У католицькій іконографії яблуко символізувало гріхопадіння діви Марії /див. Богородиця/, яке воно переборює через Благовіщення.
Шанованим у християн є яблучний /другий/ Спас 19 серпня у православних, 6 серпня - у католиків. За віруваннями, до цієї дати категорично заборонялося їсти яблука, особливо тим жінкам, у яких померли діти. Це пояснювали тим, що нібито Ісус Христос, Мати Божа роздають цього дня усім дітям-небіжчикам яблука. Обділеними залишаться саме ті покійні діти, матері яких порушили заборону.
Відомий міфолог, фольклорист О.Афанасьєв /Древо жизни. - С.220/ писав: "Жива вода та золоті яблука володіють однаковою творчою силою: вони однаково оновлюють немічного старця, роблять його квітучим юнаком...; хворому дають міць та здоров'я; мертвому - життя, потворність перетворюють на красу; безсилля - у богатирську силу..."
Красива легенда, казка, - скажете ви. Не поспішайте іронічно посміхатися. Справа у тім, що в останні десятиріччя вчені-фізики висунули гіпотезу про існування тахіонів - частинок, які мають швидкість більшу, ніж швидкість світла. Якщо колись вдасться збудувати тахіонний космічний апарат, то люди, повернувшись на Землю, стануть молодші, ніж були! Ось і казка про "молодильні яблука" у гіпотезах фізиків ХХ століття!
У літературній традиції відоме яблуко Вільгельма Теля - героя середньовічної легенди "Сказання про стрільця". Він відмовився виконати наказ австрійського намісника у Швейцарії Гесслера. За це В.Теля примусили зробити надлюдське: стріляти у яблуко, покладене на голову ... його маленького сина. Тель влучив у яблуко, виявивши величезну витримку.
В українській літературі яблуко - символ дівочої краси /гарна, мов яблучко/, кохання, чистоти, добра, батьківщини. Напр.:
Білі яблуні у високості,
З медвянистою звадою,
Над захланністю і жорстокістю,
Над підлотою й зрадою.
/А.Малишко/.
Або:
В янтарі дрімають тихі луки,
Може, сниться їм лапатий сніг?
Одпливли мої літа розлуки -
Я спішу до тебе на поріг.
Там твоє й моє лежить минуле,
Яблуні шепочуть вдалині.
Увійду у хату: "Не забула?"
І ти, певно, тихо скажеш: "Ні..."
/М.Стельмах/.
Вишня - символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої.
У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня, за даними О.Шокала, - світове дерево життя /див. Дерево життя/. Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. "У давнину в Україні, - підкреслює дослідник, - вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік" /Українознавство. - К., 1994. - С.286/. На думку Г.Лозко, назву "вишня" слід вважати прикметником жіночого роду, від форми "вишній", тобто "божественний" /пор. із словом "Все-вишній" /Всевишній/. Отже, вишня - це "божественне дерево", присвячене Сварогу /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - К., 1994. - С.118/.
Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто "вишнім" сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова "вишня", зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя.
По-перше, слово "вишня" - слов'янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як "вишник", "вишника". Водночас слово "вись" /висота/ /світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба/ мало аналогічні форми - "вишник", тобто "вищий", "старший", "вишок" - вершина, шпиль.
Словник Б.Грінченка /Т.1. - С.201/ фіксує форму "вишній", тобто "верховний", а отже "небесний", "божественний". Водночас у Словнику вміщено фразу "Господи вишній, чи я в тебе лишній?", яку можна