Але ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. У дохристиянській міфології серед "вознесених на небеса" — грецький герой Геракл, засновник Риму Ромул, римський імператор Цезар і його наступник Август, індуїст-ський бог Крішна, фінікійський бог Адоніс, бог Мит-ра, якого вшановували в Ірані, Передній Азії, Індії та ін. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших народів.

Впроваджене разом з християнством у Київській Русі, це свято не мало значного поширення в побуті віруючих і довго залишалося суто релігійним, церков-ним святом.

Трійця, або П'ятидесятниця. Це свято, яке у пра-вослав'ї також належить до "двонадесятих", встанов-лене в пам'ять чудесного явища: на п'ятдесятий день після воскресіння Христа на його учнів (апостолів) зійшов "Святий Дух" і вони заговорили різними мо-вами, хоча до того їх не знали.

Міфи про божественну Трійцю ще задовго до ви-никнення християнства існували у стародавніх вави-лонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень. Новозавітні оповіді про Трійцю з'явилися як наслідок необхідності пов'язати нову релігію з леген-дами Старого заповіту. Тому в новозаповітних книгах Хриетос є сином староєврейського бога Ягве, виявом якого є Дух Святий, що уособлює єдиного Бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення пе-рехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Ягве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свята, серед них і П'ятидесятницю. Ос-таннє виникло у стародавніх євреїв у зв'язку з пере-ходом до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів.

Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертво-принесення хліба нового врожаю місцевим польовим духам і божествам як подавцям врожаю та хазяям землі. Християнство надало "святові седмиць", або П'ятидесятниці, власного специфічного обгрунтуван-ня і змісту.

В Україні свято Трійці ще раз зазнало змін. Тут воно: злилося;, з місцевим святом первісних слов'ян — семиком (інша назва "Зелені Свята") — і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни по-в'язували семик із завершенням весняних робіт. Його мета — улещання духів рослинності у відповідальний період цвітіння іікосіння трав та хлібів. У православ'ї свято Трійці пов'язане з помином душ померлих ро-дичів (так звана поминальна субота).

Спас. В основу свята покладено євангельську ле-генду про чудесне перетворення Христа: наприкінці свого земного буття засновник християнства привів своїх учнів на гору і під час молитви "перетворився": "вигляд обличчя його змінився", "одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його бо-жественне походження".

Здвиження. Свято Здвиження Хреста Господньо-го — одне з найважливіших свят, присвячених культу хреста — символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових про-повідях. За переказами, римський імператор Костян-тин, який дозволив вільне сповідування християнства, ще бувши "язичником", перед однією з найбільших своїх битв мав чудесне видіння: на небі немовби з'явився осяяний хрест з написом: "Ним перемагай!" Тієї ночі, за церковною легендою, імператорові з'явився уві сні сам "Син Божий" Ісус Хриетос і по-радив взяти у битву прапор із зображенням хреста. Костянтин зробив все, як велів Хриетос. Крім того, він наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин одержав перемогу і, як за-певняють церковні історики, з того часу увірував у чу-додійну силу хреста.

Богородичні свята. Окрім свят на честь Христа і божественної Трійці християнська церква встановила ряд свят на честь його матері — Богородиці. Це: Різд-во Богородиці, Введення у храм, Благовіщення, Пер-шої і Другої Пречистої, Покрови (перші чотири зара-ховують до "двонадесятих" свят) і багато свят на честь її "чудотворних" ікон.

У вшануванні діви Марії-Богородиці наявні сліди вшанування стародавніми народами богині землі.

На створення образу християнської Богородиці значний вплив справили уявлення стародавніх єгиптян про богиню Ісиду. У християнських творах Богородиця зображується у вигляді "цариці небес-ної", крилатої небожительки, "оповитої в сонце". На голові в неї — вінок з дванадцяти зірок. Дав-ньоєгипетська богиня Ісида також зображувалася не-бесною царицею, вона також народила, за вченням стародавньої релігії, божественного сина — "спаси-теля" Гора. Подібна християнська Богородиця і до богині сирійців та фінікіян — Астарти. Стародавні народи вклонялися цим богиням, вважаючи їх боже-ствами родючості землі, худоби, заступницями землеробства. Цими властивостями наділена й Богоматір християнства.

Міф про "непорочне зачаття" церква запозичила також із стародавніх, дохристиянських релігій. Згідно з релігійними міфами Стародавнього Сходу, непо-рочно народжуються від непорочних матерів ірансь-кий Митра, індуїстський Будда, стародавньоіранський Заратустра. Саме ці міфи й лягли в основу створення християнської легенди про "непорочне зачаття" як самої діви Марії, так і Христа (православна церква догмат про непорочне зачаття Марії її матір'ю Анною не визнає).

Свято Різдва Богородиці (Друга Пречиста) церква пов'язує з давніми землеробськими осінніми святами на завершення збирання врожаю. В день свята слу-жителі культу з особливим натхненням розповідають віруючим, що Божа матір є "великою праведницею", помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, що, "народивши Христа", вона зробила перший крок до "вічного спасіння" людей.

Свято Введення в храм Богородиці, згідно з учен-ням християнської церкви, пов'язане з