РЕФЕРАТ

на тему:

“Проблема впливу релігії на способи діяльності в економічній системі”

План

Вступ

Вплив релігії на духовне та матеріальне життя суспільства

Землеробські культи – як яскравий приклад впливу релігії на способи діяльності в первісних економічних системах

Релігійна філософія у вивченні проблеми впливу релігії на економічну діяльності та суспільне життя

Використана література

Вступ

В минулому релігія відігравала досить велику роль у економічному житті та побуті будь-якого народу. Для прикладу, одна з древніх релігійних течій конфуціанство — це і політика, і адмі-ністративна система, і верховний регулятор еко-номічних і соціальних процесів — словом, основа всього китайського способу життя, принцип ор-ганізації китайського суспільства, квінтесенція китай-ської цивілізації.

Також яскравим прикладом впливу первісної релігії на економічне життя суспільства є землеробські культи. Це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай. Можна виділити таку основну рису даної релігійної системи як шанування землеробських духів у ролі головних. Землеробський культ широко представлений у су-часних релігіях. Серед християнських святих є покро-вителі землеробства (Георгій) і повелитель дощу та грому (Ілля-пророк).

Так, релігія у вченого Дюркгейма — це соціальне явище. Однак релігія ототожнюється з суспільною свідомістю взага-лі. Для Дюркгейма релігійними є всі колективні, су-спільні уявлення і вірування, якщо вони мають обо-в'язковий для всіх членів суспільства характер і під-коряють собі діяльність індивіда.

У даній концепції в релігійних уявленнях та риту-алах персоніфікуються і символізуються всі соціальні явища. Для Дюркгейма релігійної віри, як головної ознаки релігії, не існує. Він фактично ототожнює форми релігійної і нерелігійної свідомості, а з іншого боку, релігійна свідомість ототожнюється з су-спільною свідомістю взагалі. Дюркгейм доходить ви-сновку, що існування релігії має вічний статус, вона є необхідним елементом в кожному суспільстві.

Таким чином, розглянувши обидва питання теми, можна пересвідчитися у важливості релігієзнавчої проблематики і констатувати той факт, що в умовах Демократизації суспільного життя значно зростає ін-терес до релігії та її культури, знімаються ті штучні перепони, що відокремлювали віруючу особу від ре-лігійних цінностей, а також протиставляли релігійні верстви населення атеїстичне мислячим громадянам. Це викликає гуманістичну переорієнтацію суспільної свідомості, вносить нові акценти в правову політику держави. Українська незалежна держава може стати дійсно правовою лише тоді, коли її практична ді-яльність буде забезпечувати права людини, в т.ч. у галузі свободи совісті. Однак для того щоб даний процес відбувся, необхідно деідеологізувати ті соці-альні науки, які нещодавно теоретично обґрунтовува-ли "необхідність" і "доцільність" ліквідації такого су-спільного інституту, як релігія з її церковними ін-ституціями. Йдеться не про викриття окремих хиб-них, помилкових поглядів деяких науковців. Проблема ставиться значно ширше. Якщо за часів тоталітарного режиму релігієзнавча наука не мала ніякої само-стійності і фактично виконувала соціальне замовлен-ня, то на даному етапі демократичних перетворень наука, що займається релігійною проблематикою, має поступово відходити від ідеологізованих шаблонів не-діалектичного мислення і подати релігійний феномен у науковому світлі. Така наука повинна слугувати громадянському суспільству як надійний та ефектив-ний інструмент глибокого вивчення усіх тих процесів, що відбуваються в релігійно-світоглядній сфері й без-посередньо в релігійно-побутовому середовищі, ана-лізувати найважливіші сучасні тенденції в розвитку релігійної сфери для коригування практичної політи-ки держави та її органів щодо релігії і церкви.

На сьогоднішній день релігія в нашій країні та в більшості цивілізованих країн менше впливає на способи діяльності в економічних системах, але у деяких напрямках простежується пряма історична залежність від релігійних поглядів та ідей.

Вплив релігії на духовне та матеріальне життя суспільства

Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробни-цтва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймові-рно, саме продукти духовного виробництва в широ-кому розумінні й складають елементи духовної куль-тури.

В основі теологічних концепцій розуміння духов-ної культури лежить ідея щодо визначальної ролі ре-лігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно пра-вослав'я дану ідею на початку XX ст. розвивав росій-ський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимо-логічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.

На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи ли-ше матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа людини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Богоявлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і за-безпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною лан-кою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він пев-ним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку куль-тури.

Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як незем-не, надприродне явище, обмежують її лише релі-гійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа! культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.

Подібна точка зору існує в католицькій та про-тестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Проте-стантська теологія також розглядає релігію як суб-станцію духовної діяльності людини,