Крах віри в комуністичні ідеали спричинив і руйнування цілісності світоглядної свідомості "радянського" типу суб'єкта. Духовна денаціоналізація в умовах соціалістичного буття значного масиву населення України призвела до втрати національної традицій, рідної батьківської віри, потреби збереження зв'язків між поколіннями через духовну традицію. Внаслідок цілеспрямованої атеїзації суспільства значення релігії і церкви було зведено майже нанівець. Діалектико-матеріалістична картина світу, яка раніше була запропонована всім як складова комуністичної ідеології, зазнала краху: людина стала перед вибором, але не знала, чого саме.

У сучасних умовах певна частина українського соціуму втратила відчуття стабільності й безпеки, не має значущої мети та високих ідеалів, не може адаптуватися до нових соціальних умов життя, не знаходить бажаних, надійних відповідей у сучасній соціально-філософській системі. Суспільний настрій у цілому є песимістичним, зі слабкою вірою в реальне покращання життя в суспільстві. Причому саме таке сприйняття соціальної ситуації з роками лишається сталим чи навіть загострюється і погіршується.

Зокрема, підтвердженням цьому є дані моніторингових соціологічних опитувань, проведених Інститутом соціології НАН України. Так, у 2001 р., на запитання, чого не вистачає в сучасному українському суспільстві, 78 % респондентів відповіли, що стабільності у державі, тоді як у 1995 р. таких було 67 %; впевненості в тому, що ситуація в країні поліпшуватиметься - відповідно 70 і 62 %; справедливої оцінки заслуг людини перед суспільством - 55 і 47 %; норм та цінностей, що об'єднують людей у державі та суспільстві, - відповідно 39 і 33 %. У цілому динаміка сприйняття соціальної ситуації сучасними людьми відображена на діаграмі.

Оцінюючи особисті уміння й навички, яких бракує для життя в сучасній Україні, 39% мешканців держави у 2001 р. назвали уміння жити в нових суспільних умовах, природно, що у 1995 р. таких людей було більше - 47 %). Тоді як кількість тих, кому сьогодні не вистачає впевненості у своїх силах, порівняно з 1995 р. збільшилася - відповідно 39% і 31 %. Рішучості у досягненні своїх цілей у 2001 р. не бракувало 30 %, а в 1995 р. їх було дещо менше - 28 %. Динаміку оцінювання респондентами особистих умінь і навичок, яких бракує для життя в сучасній Україні.

Разом з тим, 70% населення України у 2001 р. були незадоволені своїм становищем у суспільстві, тоді як у 1995 р. таких було 62%, а в 1992 р. - 51%. Із представників українського соціуму у 2001 р. 6-7 % були не задоволені тим, що вони отримують від суспільства, 1992 р. - 60%. Суттєво збільшилась кількість тих, хто загалом незадоволений своїм життям: у 2001 р. - 62%, 1995 р. - 57%, а 1992 р. - 46%. Динаміка рівня незадоволеності населення країни означеними чинниками.

В цілому, узагальнюючи дані моніторингових досліджень з вивчення стану українського суспільства за останнє десятиліття, В.Ворона відзначає, що "домінантою масової свідомості усіх дев'яти років незалежності лишається негативізм, який характеризується трьома чіткими емоційно-оцінними "не": недовіра, незадоволеність, невіра у майбутнє"17.

Як наслідок - виникнення світоглядної невизначеності, потреба орієнтирів в усіх сферах буття, в часі та світобудові, незадоволеність якою суб'єктивно відбивається у почутті збентеження, у занепокоєнні. Для їх компенсації люди шукають шляхи організації життя в суспільстві через трансформацію сталих форм і способів життєдіяльності. Загострення екзистенційних настроїв серед членів суспільства провокує залучення (або актуалізацію) до світського світогляду елементів релігійного осягнення буття.

Таким чином, в українському соціумі створилися сприятливі передумови для "релігійного буму", який характеризується двома взаємодоповнюючими тенденціями: по-перше, поверненням до ортодоксального віровчення, відновленням усталених релігійних традицій і, по-друге, пошуком нових цінностей, духовних орієнтирів, нових ідеалів через потяг до чогось таємничого, трансцендентного.

Наступною, не менш важливою умовою творення сучасної релігійності, що виникла як наслідок 70-річної радянської доби, є трансформація механізмів традиційного відтворення релігійності.

2. Трансформація механізмів традиційного відтворення релігійності18. В ситуації трансформації сталих форм і способів життєдіяльності усіх прошарків суспільства зазнав зміни механізм відтворення релігійності. За комуністичних ча-сів значною мірою були втрачені інститути, що забезпечують традиційне відтворення доктринальної релігійності з дитячих років, на ранніх стадіях соціалізації (таких, як релігійна сім'я; система релігійних навчальних закладів: недільні школи, курси катехізису, реальне парафіяльне життя).

Раніше механізм відтворення релігійності діяв за таким принципом: 1) формування уявлень і знань про навколишній світ; 2) формування уявлень про соціальні і міжособистісні стосунки; 3) формування сенсотворчих уявлень. Нині на перше місце виходить пошук сенсотворчих уявлень. Тобто основною мотивацією стає прагнення подолатиекзистенційну кризу - кризу сенсу.

Отже, механізм відтворення релігійності є "перевернутим", і на перше місце виходить формування або, що більш актуально для сучасної людини, пошук сенсотворчих уявлень.

Люди, проминувши традиційний спосіб відтворення релігійності, прийшли в релігійні організації, "перескочивши" перші два етапи формування релігійності. У них, як правило, відсутнє цілісне уявлення про парадигму, в межах якої вони планують існувати, тобто вони не освоїли міфологічне і символічне сприйняття світу і міжособистісних стосунків відповідно до конкретного релігійного вчення.

Як приклад наведемо зауваження православного богослова А. Кураєва стосовно новонавернених віруючих, які приходять до храму, маючи великий розрив між традицією та власним релігійним досвідом: "Сучасній людині незрозуміла з першого погляду символіка Богослужіння, їй необхідно пояснювати сенс того, що відбувається, перекладати на більш зрозумілу їй мову"19. У цілому, характерною ознакою пострадянської ситуації є те, що