Зрозуміло, що традиційна церква сьогодні для збереження своєї пастви повинна шукати відповіді на виклик сучасного суспільства. Наука має теоретичні розробки моделей адаптації релігійної традиції до умов сучасності. Зокрема, англійський соціолог Д. Коглі поділяє ці моделі на модернізовану, ізоляціоністську та "аджорнаменто"20. Суть першої полягає в тому, що вона відкидає догматичну частину релігії як таку, що застаріла, але концентрується на етичній частині. Друга модель - свідома ізоляція від сучасного світу, яка включає три різновиди самоізоляції: повну (спроба існувати поза суспільством), культову (концентрація на екзотичних елементах традиційних релігій) та ізоляцію у гетто (замкненістьі корпоративність із налаштованістю на зміну навколишнього світу у свій спосіб). Третя модель - "аджорнаменто", тобто осучаснення, її втіленням є програма, накреслена Другим Ватиканським собором.

Про те, що "життя диктує необхідність докорінної зміни парадигми традиційного християнства", говорить і сучасний вітчизняний філософ П. Яроцький. Вчений акцентує на тому, що "в наступному домінуватиме не обрядове, а зраціоналізоване християнство"21.

У переліку специфічно українських детермінант сучасної релігійності на рівні умов її творення слід згадати і про такі чинники, як нові типи економічної та політичної систем, які, в свою чергу, також зумовлені розпадом Радянського Союзу.

3. Новий тип економічної системи (ринкова економіка). В умовах адаптації до ринкової економічної системи, для значущості і комфортності власного індивідуального існування, у соціумі серед людських якостей на перший план виходять інтелект, практичність, раціоналізм, вміння логічно і аналітично мислити, мобільність, здатність швидко сприймати нове у науці, техніці, практиці соціального механізму і вмінні застосовувати все це задля досягнення власних цілей. Людина з такими якостями прагне до мобільних, "гнучких" форм вираження релігійності. Релігійність певної частини українського соціуму в ринкових умовах досить часто набуває рис позаконфесійності (оскільки це не принципово), позацерковності (немає часу для відвідування тривалих богослужінь, незрозумілість символічної "мови" проповіді тощо), фрагментарності і еклектичності (поєднання відповідних індивідуальним потребам елементів різних релігійних цінностей, ідей, досягнень науки тощо), ставлячись до релігії з позицій раціональності, доцільності, практичності.

4. Новий тип політичної системи (демократія). Утвердження України як незалежної, суверенної демократичної держави зумовило трансформацію суспільства з орієнтацією на людину, на забезпечен-ня її прав і свобод в контексті розвитку і зміцнення демократичних, соціальних, правових засад українського соціуму.

Стаття 35 Конституції України закріплює право кожної людини, яка проживає в Україні (а не лише для її громадян), на "свободу світогляду і віросповідання.

Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей...".

В Україні конституційно й законодавчо закріплено важливий принцип, що гарантує можливість практичної реалізації свободи совісті, свободи діяльності релігійних організацій. Йдеться про принцип відокремлення Церкви від держави. Разом з цим, даний принцип засвідчує, що релігійна організація не повинна втручатися в діяльність організаційно-структурних підрозділів інших віросповідань, проповідуючи ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів. Таким чином, забезпечується рівність усіх церков, конфесій, релігійних напрямів перед законом. Релігійні організації вільні у своїй канонічній і позаканонічній діяльності. З моменту реєстрації свого статуту релігійна організація набуває прав юридичної особи.

У контексті свободи совісті важливим є законодавчо оформлений принцип рівності віруючих перед законом, унеможливлення будь-якої дискримінації, вияву нетерпимості, заснованих на ставленні людини до релігії, її належності до тієї чи іншої конфесії.

Отже, гаслом нових орієнтирів демократичної України можна вважати: "Визнання цінності кожної людини, повага до її індивідуального вибору, що здійснюється нею без тиску ззовні, захист її права бути такою, якою вона хоче бути за своїм особистим розумінням". Це і є тим принципом, який здатен примирити всіх людей і стати основою для їхнього рівного діалогу та цивілізованого спілкування.

Така державна позиція, безумовно, сприяє творенню сучасної релігійності, оскільки узаконює релігійний плюралізм, відкриває для сучасного "шукача духовної обітниці" простір для вибору, а "духовним обітницям", незалежно від їх традиційного чи нетрадиційного походження, консервативності чи інноваційності позицій, простір для діяльності, розвитку, зміцнення свого становища на рівні індивідуальної та суспільної свідомості.

Релігійний плюралізм, що є складовою нового типу політичної системи в Україні, - це право на свободу віросповідання, що розуміється не як право вірити в одну єдину релігійну концепцію на противагу одній єдиній атеїстичній концепції. Плюралізм у застосуванні до релігійних поглядів - це право на дійсно вільне мислення і вірування, право вірити в те, у що ти дійсно віриш. Не було і не може бути будь-якої однієї єдиної "правильної" релігійної доктрини, на відміну від усіх інших "неправильних" - таким є плюралістичний підхід до розмаїття релігійних поглядів. Ідеться про визнання права на існування свободи думки в сфері людських вірувань.

Зокрема, результати соціологічних досліджень свідчать на користь того, що в громадській думці українського соціуму превалюючим є переконання щодо права на існування будь-якої релігії, що проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини. Так вважають 47 % населення України, серед тих, хто визнає себе віруючим, - 43,5 % (серед невіруючих - 56,7 %). Твердженню, що право на існування мають усі релігії