Реферат на тему:
“Загальна характеристика Української Греко-Католицької Церкви”
УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА (УГКЦ) - Українська католицька церква, утворена на Берестейському церковному соборі 1596 внаслідок відмови Київської митрополії від ієрархічного верховенства Константинопольського патріарха і переходу під протекторат папи Римського. Первісна назва церкви - уніатська. З 1774 церкву називали Греко-католицька церква, а вірних - греко-католиками. У 1930 роках почала вживатися назва Українська греко-католицька церква (раніше - Руська греко-католицька церква), а пізніше-Українська католицька церква. Ця назва з 1960 років вживається в офіційних документах Ватикану.
Особливість віровчення УГКЦ полягала у поєднанні католицької і православної догматики, проголошеної Фло0рентійським собором 1439, при збереженні руської обрядової практики. Юрисдикція з'єднаної Київської (уніатської) митрополії поширювалась на всі українські та білоруські землі у складі Речі Посполитої за винятком Львівської і Перемиської єпархій, єпископи яких не визнали рішень Берестейського собору.
В історії церкви виділяють два періоди -Київської православної митрополії (до кін. 18 ст.) і Галицької митрополії (з поч. 19 ст.). За період існування Київської митрополії її митрополитами були: Михайло Рогоза (1596-99), Іпатій Потій (1600-13), Йосиф Веніамин Рутський (1613-37), Рафаїл Корсак (1637-40), Антон Селява (1641-55), Гавриїл Коленда (1656-74), Киріан Жоховський (1674-93), Лев Слюбич-Зелевський (1694-1708), Юрій Винницький (1708-13), Лев Кишка (1714-28), Атанасій Шептицький (1728-46), Флоріан Гребницький (1748-1762), Феліціан-Пилип Володкович (1762-78), Лев Шептицький (1778-79), Ясон Смогоржевський (1780-88), Теодосій Ростоцький (1788-1805).
Протягом 18 ст. уніатська церква пройшла складний період свого становлення. Відновлення у 1620 православної ієрархії загострило протистояння між прихильниками і противниками унії з Апостольським Престолом. Для примирення ворогуючих сторін митрополит В.Рутський запропонував об'єднання у рамках єдиного Києво-Руського патріархату. У 1626, 1629, 1636-37, 1680 робилися спроби порозуміння між православними і уніатами та обрання спільного патріарха, однак вони були безуспішними. За королівським "укладом" Владислава IV Вази від 1.11.1632 від Київської з'єднаної митрополії відходила Луцька єпархія і частина Полоцької (утворена нова православна Могилівська єпархія), а також усі храми Києва, по 4 у Вільні і Мстиславі, кілька монастирів. Разом зі Львівською і Перемиською єпархіями вони підпорядкувались православному митрополитові П.Могилі. За Андрусівським перемир'ям 1667 відійшла ще Смоленська єпархія. Після того, як у 1685 православний Київський митрополит під тиском російської влади був змушений визнати верховенство Московського патріарха, три єпархії (Перемиська, 1692; Львівська, 1700; Луцька, 1702), Львівське Ставропігійське братство (1708) та Почаївський монастир (1721) перейшли на унію з Римом. У 1720 відбувся Замойський собор, який впорядкував канонічні засуди церкви і наблизив їх частково обрядово і організаційно до латинської.
У 1743 всі василіанські монастирі Литовської і Руської конгрегації були об'єднані у Руський чин св. Василія Великого на чолі з єдиним архімандритом. У серед. 18 ст. Київській з'єднаній митрополії підпорядковувалися Полоцька, Луцько-Острозька, Львівсько-Галицька, Холмсько-Белзська, Перемиська, Пинсько-Турівська єпархії.
Внаслідок трьох поділів Речі Посполитої Київська митрополія була розділена на дві частини між Австрією і Росією. На землях, що відійшли до Російської імперії, унія була ліквідована указом Катерини II у 1795, але після її смерті деякі греко-католицькі єпархії були відновлені. Митрополити І.Лісовський (1806-09), Г.Коханович (1809-14), Й.Булган (1817-38) були членами Духовної колегії, мали осідок у Петербурзі, призначалися царями і не мали апостольських освячень з Риму. 12.2.1839 цар Микола 1 підписав акт про ліквідацію унії в імперії і возз'єднання її з православною церквою. На Холмщині Греко-католицька церква була ліквідована в 1875.
На відміну від російського царизму Австрійська держава проводила політику сприяння унійним процесам. У 1649 була проголошена Ужгородська унія на Закарпатті, в 1699 -Трансільванська унія в Семигороді. У 1808 у Львові відновлена Галицька митрополія, яка перейняла духовну традицію і правовий статус Київської митрополії. У 19 ст. УГКЦ очолювали митрополити Антін Ангелович (1807-14), Михайло Левицький (1816-58), Григорій Яхимович (1860-63), Спиридон Литвинович (1863-69), Йосиф Сембратович (1870-82), Сильвестр Сембратович (1882-98), Юліан Сас-Куїловський (1899-1900).
В умовах відсутності української державності церква відігравала консолідуючу роль в українському суспільстві, підтримувала розвиток культурно-освітнього життя у західноукраїнських землях, чим сприяла пробудженню національної свідомості місцевого населення. У 1885 була створена Станіславська єпархія.
Ціла епоха в історії церкви пов'язана з іменем митрополита А.Шептицького (1900—44). Протягом свого перебування на чолі УГКЦ А.Шептицький приділяв постійну увагу організації та розвитку національно-релігійного життя у західноукраїнських землях. Зокрема, за його ініціативою і сприянням було засновано чин студитів (1904); Станіславська (1906) і Перемиська (1907) духовні семінарії; Богословське наукове товариство (1923) і Богословська академія у Львові (1929), Національний музей (1905) та ін.У вересні 1914 після захоплення Галичини російськими військами митрополит А.Шептицький був інтернований і утримувався у Нижньому Новгороді, Курську, Суздалі. У 1917 провів низку заходів, спрямованих на поширення і зміцнення католицької церкви в Росії та підросійській Україні. У березні 1917 організував у Петрограді синод Російської католицької церкви і призначив о.Леоніда Федорова екзархом для католиків візантійського обряду в Росії. Перебуваючи у Києві, митрополит призначив о.Михайла Цегельського екзархом для католиків візантійського обряду в Україні.
У міжвоєнний період А.Шептицький, як і все керівництво УГКЦ, обстоював ідею незалежності та соборності України. УГКЦ засуджувала окупацію Польщею Галичини, насильну полонізацію краю та антиукраїнську національну політику польського уряду.
Митрополит А.Шептицький неодноразово наголошував на необхідності об'єднання всіх християн України навколо Київського патріархату в єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції. Після смерті А.Шептицького (1944) його наступником став Йосип Сліпий.
Зі встановленням радянської влади у західноукраїнських землях УГКЦ була ліквідована.
