РЕФЕРАТ

на тему:

“Ламаїзм”

Вступ

Серед усіх напрямків і різновидів буддизму представляється особливо своєрідним завоювавшим панування в Тібеті та Монголії ламаїзм. Слід зазначити, що це найменування не є самоназвою адептів даної релігії, воно дане їй європейськими дослідниками; у його основі лежить термін «лама», що позначає священнослужителя даної релігії, його буквальний переклад — «вище немає».

Історія поширення ламаїзму

У Монголію ламаїзм проникнув у XVI-XVII ст. з Тібету, саме останній є колискою цієї релігії. Про час появи буддизму в Тібеті маються суперечливі дані, деякі з них датують цю подію V ст. На історичний ґрунт наука стає в даному питанні лише з царювання в Тібеті Сронцзангамбо, яке припадало на час приблизно з 620 по 650 р.

Тібет, оточений з усіх боків найвищими гірськими хребтами, суворий по клімату, знаходився у відносній ізоляції від сусідів. Примітивне гірське землеробство в сполученні зі скотарством, місцями кочовим, із працею забезпечувало убогий життєвий рівень населення, що піддавалося інтенсивній експлуатації з боку феодалів, які володіли основними масивами оброблюваної землі. Розповсюджені релігійні представлення і культи складали так званий бон, досить типову систему полідемонізму і шаманізму.

Ламаїзм проникнув у Тибет з Індії, відкіля в V і VI ст. населення північних районів переселялося в сусідні країни; якісь контингенти його просочувалися через південні перевали в Гімалаях на територію Тибету. Може бути, є частка істини в повідомленні про те, що індійські буддисти намагалися перетворити у свою віру пануючи Латотори, що викликало опір з боку населення і шаманів. Тільки через 100—200 років цар Сронцзангамбо, очевидно, по політичних розуміннях прийняв буддизм як державну релігію і зробив усе від нього залежне для поширення ламаїзму серед населення. Це дало йому можливість зав'язати необхідні матримоніальні зв'язки, узявши собі двох дружин-буддисток з Непалу і Китаю. Цар вів широку завойовницьку політику, об'єднавши під своєю владою не тільки весь Тибет, раніше роздроблений, але і ряд сусідніх держав, включаючи Непал і Ассам. Очевидно, за допомогою буддизму можна було ідеологічно скріплювати створену з різнорідних елементів імперію, тим більше що ця ідеологія проповідувала повне підпорядкування владі і непротивлення злу. Для тих же з завойованих країн, у яких буддизм був і раніш розповсюджений, перехід завойовників у цю релігію був додатковим аргументом на користь підпорядкування ім. Зіграла при цьому відому роль реформа віровчення і культу, здійснена в середині XI в. прибулим у Тибет з Індії буддійським релігійним діячем Аті-шей. Він організував переклад із санскриту на тибетську мову ряду канонічних документів буддизму, сам написав ряд богословських праць, провів у 1050 р. Собор тібетської церкви. Основним напрямком його діяльності було очищення буддизму від найбільше яскраво виражених форм магічної обрядовості, від шаманізму і полідемонічного культу бон. Він аж ніяк не до кінця процвітав у своїх починаннях, але зроблене їм зміцнило віросповідальну й організаційно-церковну основу ламаїзму в Тібеті.

Обряди в ламаїзмі

Культ, як система обрядів, у первісному буддизмі був дуже слабко представлений, але в ході розвитку виник такий пишний складний театралізований комплекс ритуалів і церемоній, який навряд чи відомий якої-небудь іншої релігії світу. Особливо це відноситься до ламаїзму.

По своїй суті ритуали, що складають ламаїстський культ, мало чим відрізняються від практикуємих в інших релігіях. За своєю формою ламаїстські обряди включають словесний і музично-вокальний елементи, а також жертвоприносини, процесії, ритуальні тілорухи, навіть танці, причащання. Мабуть, усі ці елементи лише яскравіше виражені і більш інтенсивно проводяться, чим в інших релігіях.

Молитви в ламаїзмі

До молитв у ламаїзмі відноситься насамперед сповідання віри, яким звичайно починається ламаїстське богослужіння. Учасник богослужіння виявляє своє «преклоніння» перед «чотирма святинями» — перед Буддою, дхармою, громадою і перед своїм духовним керівником. Іноді сповідання віри потрібно з докладним перерахуванням догматів, що складають віровчення буддизму. Потім випливають красномовні багатослівні хвали різним божествам. Існують, щоправда, хвалебні гімни, що складаються лише з повторюваних вигуків типу: «О славний, о великий, о могутній!» і т.п.

Перераховані молитви мають на меті підготувати божество до прийняття конкретних прохань тих, хто молиться. Прохання загального типу, що звичайно фігурує в богослужінні, укладає в собі два елементи: вигнання чи щонайменше приборкання злих демонів і дарування вічного чи в крайньому випадку тривалого життя. Умилостививши богів чи доброзичливих демонів жертвопринесенням (наприклад, жменькою рису, змоченого святою водою), лама звертається до злих демонів із грізним попередженням: «Якщо ж ви відмовитеся піти, те я, могутній Хаягрива (мається на увазі, що лама виступає тепер від імені божества— И. К.), князь гнівних демонів, розтрощу вас, ваше тіло, мова і дух перетворю в порох. Слухайте мого наказу й ідете кожний у свій притулок, чи горі вам!» Після цього всі, хто моляться гучно констатують: «Боги подужали, демони видалилися!» Перед нами обряд, багато в чому аналогічний відповідним церемоніям вигнання Сатани і підлеглих йому бісів в інших «вищих» релігіях. Досить близьку аналогію йому складає і шаманська практика боротьби зі злими демонами за допомогою добрих.

Як уже говорилося, істотним елементом молитовного прохання є благання про дарування життя. Супроводжувана жертвопринесенням, вона звучить приблизно так: «Так буде життя постійне як адамант, переможна, як прапор пануючи, так буде вона тверда і сильна, як орел, і триває вічно. Так буду я благословенний даром життя вічної, і так виповняться бажання мої...»

Кожна молитва тією чи іншою мірою носить на собі риси магічного заклинання. Існують, однак,