Про прийняття християнства племенем чехів збереглася розповідь під назвою “Легенда Крістіанна”, яка розповідає про введення християнства із Великої Моравії в Чехію. Прийняття християнства здійснювалося по ініціативі і в інтересах пануючих класів.

З прийняттям християнства із Моравії територія Чехії ввійшла в сферу діяльності юрисдикції архієпископа Мефодія і тут теж розпочалося поширення культурних традицій Слов’янської писемності, які склалися на великоморавському ґрунті.

Вивчення питання про прийняття християнства в Польщі і християнізація цієї країни в Х – ХІ ст.. представляє значні труднощі в зв’язку з недостатністю відповідних джерел.

Ставши на чолі політичного обєднання полян, правитель Мешко І в 966 році прийняв християнство.

Про ідеологічну діяльність польської церкви в ІІ половині Х – І половині ХІ століття майже нічого не відомо. Проте одне з завдань польської церкви було поширення християнства серед язичників Балтійського Помор’я. Внаслідок проведення роботи християнських церков серед польського населення Східне Помор’я в ХІІ ст.. увійшло до складу Польської держави, і процес християнізації Польщі завершився.

Як і в інших народів, християнізація угорців на першому етапі здійснювали іноземні місіонери (перша половина VIII – кінець Х ст..), на другому (в ХІ ст..) – сама мадярська ранньофеодальна держава. Початком християнізації можна вважати ознайомлення представників родоплемінної верхівки мадяр з візантійськими місіонерами, які діяли в Північному Причорномор’ї, де предки мадяр мешкали з VII ст.. приблизно до 830 р. в складі племінного об’єднання оногурів.

Про контакти мадяр з місіонерами Візантійської імперії в другій половині ІХ ст.., про зустріч Костянтина Філософа з загоном мадяр в Криму недалеко від міста Херсонеса біля 860 року написано в другій половині 885 року (очевидно, за життя Костянтина). Це було не лише звернення до Візантії, як церковного центра не лише в силу ворожих відносин з імперією з кінця 50-х років, а й створення небезпеки, яка приведе до залежності від імперії. Все це зумовило звернення правителя мадяр до Риму, яке поклало початок так званій західній місії.

Активна діяльність західних місіонерів розгорнулась під час правління Гези (970 – 997 роки). Умови діяльності західних місіонерів визначалися процесом концентрації влади над всіма областями розселення мадяр в руках Гези. Він при цьому опирався на власне військо, яке складалося із трьох частин: важко озброєних рицарів іноземного походження, угорських кінних воїнів і легкої кінноти. Гезі вдалося підкорити або знищити тих вождів, які чинили опір утвердженню його влади.

Початок діяльності першого західного місіонера в володіннях Гези безпосередньо пов’язане з здійсненням цим правителем мирної політики по відношенню до заходу. Визначну роль в насадженні християнства відіграв єпископ Пілігрим. Пілігрим повідомляв, що було хрещено біля 50 тисячмадяр.

Християнізація на даному етапі зачіпала перш за все вищі слої населення володінь Гези. Решта словян і мадвярів, які жили на Задунаї в володіннях Гези, були християнізовані в результаті діяльності місіонерів, а потім – ранньофеодальної держави.

В системі зв’язків королівства Угорщини з Візантією в ХІ ст.. важливо виділити ті моменти, які дозволяють судити про результати діяльності візантійських місіонерів і про відношення до них мадвярської ранньофеодальної держави, яка приймала християнство від Риму. Безумовно, цілям християнізації населення служило будівництво монастирів, яке мало місце в королівстві протягом всього ХІ ст..

Процесу християнізації населення Угорщини сприяли два закони короля Іштвана І, три закони короля Ласло V (1077 – 1096 рр.) і три закони короля Кальмана (1095 – 1116 рр.). Закони передбачали різного роду покарання за порушення заборон працювати, полювати, торгувати по неділях, як і за недотримання постів. Одним словом, залучення населення королівства Угорщини до християнства здійснювалося церквою і ранньофеодальною державою з застосуванням насилля. Держава і церква діяли при цьому разом.

Процес християнізації полабських словян простягнувся на декілька століть. Уже в VII ст.. серби, а в кінці VIII ст.. і племена Північного Полаб”я ввійшли в тісний контакт з християнською державою франків. Соціальні і політичні передумови християнізації полабських словян ще зовсім не склалися в ІХ столітті. І все-таки Х століття німецькі королі в результаті завойовницьких походів підкорили собі всіх словян між Ельбою і Одрою, місіонерська діяльність відновилася. В Полаб”ї зявилися перші церкви і навіть монастирі, єпископи вели проповіді. В другій половині ХІ ст.. місіонерська діяльність тут продовжувалася. Методи її залишилися такими, якими й були. Так, Вернер, єпископ Мерзебурзький, в 1074 – 1101 рр. дав наказ, щоб у нього була книга на словянській мові написані латинськими буквами. Можливо, в кінці ХІ – початку ХІІ століття і були досягнуті вирішальні успіхи в християнізації словян міжріччя Ельби і Заале. Розвинута церковна організація склалася тут в кінці ХІ – ХІІ ст..ст.., а в Лужицях – лише в ХІІІ – XIV ст..ст..

В Північному Полаб”ї події розвивалися інакше. Тут етап християнізації завершився не масовими хрещеннями, а повстанням і вбивством в 1066 році самого князя. За словами Адама Готшалк “був убитий язичниками, яких він сам намагався повернути в християнство”. Всі, хто не відмовився від нової релігії, були вбиті.

Повстання 1066 року звело нанівець зусилля князів і місіонерів утвердити в країні християнство. Лише в кінці ХІ століття син Готшалка Генріх намагався продовжувати його політику щодо християнізації населеня. Центром християнізації в Північному Полаб”ї було місто Старий Любек, де жив князь, його сімя і священники.

До речі, обширні простори між Середньою Ельбою і Балтикою залишалися в ХІ ст.. справжнім