В орнаментиці кераміки трипільської культури є численні елемен-ти, які, попри художнє, несуть ще й певне символічно-релігійне наван-таження. Безпепечно, що фігуральні мотиви у вигляді свійських тва-рин (і дуже рідко — жінок) на мальованому посуді мали якесь магічне значення. Спіральний орнамент, що обвивав довкола посудину, симво-лізував у трипільській релігії образ вічного руху, а, можливо, і самого життя.

Кераміка, виявлена в час розкопок поселе-ння II тис. до Н. X. в селі Комарів, також засвідчила символіч-ний характер її орна-ментики. Смислові об-рази круга і хреста, поширені в стародав-ньому мистецтві всьо-го світу, відображали релігію давніх україн-ських „сонцепоклон-ників" та ототожню-вали сонце і вогонь. Прикладом посудин із яскраво вираженими солярними знаками можуть служити кубки з Комарівського могильника, корпус яких багато орнаментований скісни-ми рисочками, а на дні розміщені прямі хрести. Близькими до ідеї солярності є символи рослинності, проростання, засіяного поля, що ви-ражають ранньоземлеробські культи релігії комарівців. Спіральні узори дістали в комарівській культурі дальшого розвитку, де на орнаментах посудин вони означають безперервність руху води і сонця.

Важливим виявом віри в позагробове життя, окрім способу захоронення і форми могил, є поховальні пари, які давали мешканці україн-ських земель своїм померлим від кам'яної доби і до прийняття христи-янства.

З цього погляду симптоматичним виглядає наукове відкриття, зроб-лене Я. Пастернаком у 1936 році при розкопках могили у лісі „Дібро-ва". За народною легендарною традицією, в ній мала бути похована боярська донька Настуся Чагр, улюблена жінка галицького князя Ярос-лава Осмомисла. Насправді, в „Настасиній могилі" археологи зафіксу-вали людське поховання з доби культури шнурової кераміки (Ш-ІІ тис. до Н. X.). Дорогу скорченого кістяка на „той світ" супроводжував скромний пожиток: глиняна посудина, прикрашена відтисками шнур-ка, кам'яна і кремінна сокирки, мідний нашийник і два олов'яні ковтки спіральної форми. Як бачимо, кількість і вартість дарів залежала від майнового стану покійника. Тому родина старалася дати в могилу якомога більше добра, щоби забезпечити прихильність мертвого.

Зовсім по-іншому була виряджена могила скіфського часу, яку Я. Пастернак розкопав у 1935 році в урочищі „Кречківці" поблизу с. Ко-марів. Значне багатство небіжчика - 12 глиняних посудин мали слугу-вати йому в потойбічному житті.

Унікальну картину поховального обряду ранньослов'янських пле-мен, що жили в перших століттях після Народження Христа, відтво-рили масштабні розкопки, проведені Я. Пастернаком в 1934 році в се-лах Бринь, Крилос і Підгороддя Галицького району. Поховальні пам'я-тки, відкритої археологом так званої культури карпатських курганів мають вигляд круглих куполоподібних могил із земляними насипами, розміри яких досягають 1 метр висоти і 10-12 метрів — в діаметрі. Дуже характерною рисою поховального ритуалу було спалювання тіла померлого на місці поховання. Як показало дослідження могили в лісі „Діброва" (1936) біля с. Підгороддя, перепалені кістки зсипали у неве-личку ямку. Знахідки розкиданих по дні могили перепалених кісток, вугілля і фрагментів ліпного посуду свідчать, що над померлим від-правляли обрядову тризну-бенкет. Завданням символічної гри-тризни, яку виконували зі зброєю в руках, під супровід танців та співів, було втішити родину покійника і не допустити до нього злих духів. В ок-ремих випадках, чисто перебрані спалені людські кістки зсипали в по-судину-урну, яку ставили у ґрунтову яму. Біля поховань, групами або поодинці, ставили глиняні посудини з їжею чи напоями. Могильний виряд небіжчиків складався з глиняного посуду, залізних, бронзових і срібних прикрас, кістяних гребенів та скляного посуду.

Місце поховання довкруги багатьох курганів обводилось вузьким рівчаком, кам'яною стіночкою, присипаною землею або ж колом ве-ликих каменів. В рідкісних випадках саме поховання прикривалось купою каміння 13-Магіч-ні загорожі не давали можливості духу по-кійника переступити уявну межу потойбіч-ного життя.

Арабський мандрів-ник Хет. Ібн-Даст мав нагоду спостерігати історичну традицію і його опис підтверд-жує, що поховальний обряд носіїв культури карпатських курганів зберігся на Україні майже до утвердження християнства. Письменник зі Сходу говорить: „Як котрий умре, вони палять його труп. Жінки їх, як хто вмре, деруть собі ножем руки й лице. На другий день після па-лення небіжчика йдуть до того місця, де це сталося, збирають попіл, складають в начиння і ставлять на горбі" .

Цілу систему релігійних вірувань витворили ранні слов'яни. Наші предки-язичники обожнювали сонце і місяць, дерева і священні гаї, камені і печери, джерела, води і природні явища. Зарубіжні автори за-хідного походження Саксон Граматик і хроніст Тітмар описують ста-ціонарні культові приміщення — храми-святилища слов'ян, де знахо-дились зображення божеств, жертовники-вівтарі та інші ритуальні об'єкти. Рештки поганського святилища, як вважав Я. Пастернак, він віднайшов, розкопуючи фундаменти Успенського собору в Галичі. Залишки давнього слов'янського храму дослідник побачив у величез-ній квадратній ямі: розмірами 7,5 х 7,5 м, глибиною 0,8 м і невеликим квадратним (Іхім) підвищенням на східному боці споруди, з обпале-ними стінами і дном. Будівництво катедрального собору на місці язич-ницького капища археолог узгоджує з „відзначенням в столичному го-роді перемоги нової віри над старою".

Із давньослов'янських святилищ до нашого часу збереглося чимало божеств, переважно вирізьблених з каменю і віднайдених в ході архе-ологічних пошуків. До найславетніших скульптур язичницької релігії належить Збручанський ідол, знайдений у 1848 році на Поділлі в річці Збруч. Досліджуючи зображення на божестві, Я. Пастернак прийшов до висновку, що чотиригранна постать вирізьбленого з каменю ідола, яка завершується чотириликою людською головою — це слов'янський Бог Світовид. Збручанський ідол — завершена космогонія давніх язич-ників-слов'ян, виражена в символічних образах, розмішених трьома ярусами. Верхній шар фігур — образ неба