церква> тощо). Але й вiн був змушений емiгрувати за кордон, де продовжив свою релiгiйно-церковну та культурно-просвiтницьку дiяльнiсть серед украiнськоi дiаспори.Ще одним злочинним полiтичним актом пiсля лiквiдацii украiнськоi православноi автокефалii, спрямованим проти свободи совiстi украiнського народу, було знищення сталiнськими каральними органами у 1946 р. Украiнськоi Греко-Католицькоi Церкви. Значна частина ii духовеиства на чолi з Й. Слiпим (1892 - 1984 рр.) була репресована, опинилася в таборах або в'язницях. Вiд того часу аж до кiнця 80-х рокiв УГКЦ на Захiднiй Украiнi перебувала у пiдпiллi (<катакомбна церква>). Основну сферу своэi дiяльностi вона перенесла у середовище украiнськоi емiграцii.
3 40-х рокiв офiцiйне церковне життя на Украiнi зосередилося виключно в парафiях Украiнського Екзархату Руськоi Православноi Церкви (РПЦ). У повоэннi роки украiнське духовенство особливо великих зусиль докладало для лiквiдацii страшних наслiдкiв фашистськоi окупацii на Украiнi. Зокрема, як вiдомо, був зруйнований церковно-архiтектурний ансамбль Киэво-Печерськоi лаври, на територii якоi гiтлерiвцi повнiстю знищили всесвiтньовiдомий Успенський собор. Доводилося поновлювати й упорядковувати храми й монастирi, яким було завдано всликоi шкоди.
Духовне слово вiруючим Украiни з Киэва доносив друкований церковний орган <Православний вiсник>, а украiнськiй дiаспорi - <Канадський православний вiсник>. Упродовж 60-х рокiв Екзарх Украiни, владика Iосаф був членом товариства культурних зв'язкiв з украiнцями за кордоном. Особливо посилилась культурно-просвiтницька дiяльнiсть украiнського духовенства в другiй половинi 80-х рокiв пiд час пiдготовки до вiдзначення 1000-лiття хрещення Киiвськоi Русi. В суспiльнiй думцi дедалi бiльшого поширення почали здобувати православно-богословськi оцiнки культурно-художнього життя минулого та його духовноi спадщини.
Пiд час урочистих актiв в Киэвi та iнших мiстах Украiни неодноразово пiдкреслювалась визначна роль церкви в утвердженнi та розвитку украiнськоi культури. Фонд культури Украiни органiзував виставку картин, скульптур, художнiх виробiв на честь 1000-лiття запровадження християнства. У Киiвському театрi опери i балету iм. Т. Шевченка вiдбувся концерт духовноi музики. Музей украiнського образотворчого мистецтва розгорнув виставку украiнськоi iкони ХII - ХIХ ст.
В сучасних умовах не зменшуэться роль рiзноманiтних християнських конфесiй в удосконаленнi духовного та суспiльно-полiтичного життя незалежноi Украiни, змiцнення державностi, розвитку нацiональноi школи. Вiдомо, як позначилися на долi украiнського народу, його державностi, культурi, духовному свiтi наслiдки тоталiтарноi радянськоi системи. Адже, сповiдуючи державний атеiзм, вона, по сутi, породжувала полiтику, спрямовану на денацiоналiзацiю украiнськоi культури, нiвелювання ii самобутностi, позбавлення тисячолiтнiх християнських традицiй, iх загальнолюдських цiнностей та iдеалiв. Пiд вульгарно-мате рiалiстичними гаслами: <Релiгiя - це опiум народу>, <род духовноi сивухи> - велась iдейна боротьба iз власним народом, його вiрою, звичаями i традицiями. Релiгiя оголошувалася <пережитком минулого>, а вiруючi люди вва-жалися найбiльш вiлсталою, темною верствою населення, яка пiдлягала перевихованню у процесi будiвництва <нового> (звичайно, безрелiгiйного) суспiльства. Владнi структури, керуючись настановами компартiйноi номенклатури, прагнули витiснити з украiнськоi духовностi власне народне, нацiональне, оголошуючи його патрiархальщино абож крайнiми проявами нацiоналiзму. До останнiх вiдносилися щедрiвки, колядки, веснянки, гаiвки, а вiдтак усе, що переплiталося з вiрою в Бога, дотриманням християкських цiнностей i моральних заповiтiв.
Але усi намагання пристосувати культурно-духовнi здобутки народу до штучно створених умов, заiдеологiзувати духовнiсть, культуру, традицiйнi свята i обряди, уставленi звичаi потерпiли крах. Нинi ми пожинаэмо наслiдки нашого перебування у полонi незнання або викривленого знання щодо воiстину священних для людськоi спiльноти понять - Бог, Вiра, Релiгiя, Церква, що спричинило втрату батькiвськоi духовностi, викликало жахливу руiну <храму> людськоi душi. <Спустошення, завданi у ХХ ст. нашому народовi, такi глобальнi i жорстокi, що вiдтворити давнiй свiтогляд украiнцiв, менталiтет нацii, весь комплекс людських стосункiв, звичаiв, уявлень про добро i зло надзвичайно важко. Комунiстична i атеiстична пропаганда понищила психогенетичнi, моральнi цiнностi народу, i тепер часто не в пошанi Божi закони, а в iэрархii цiнностей домiнують нажива i неробство, лицемiрство, обман. Значною мiрою втрачена вартiснiсть такого поняття, як сiм'я, повага до батька-матерi, а натомiсть погiршуэться i без того напру жена кримiногенна ситуацiя, поширюються алкоголiзм i наркоманiя, краiну пронизують мафiознi структури. Люди цураються рiдноi мови, свого роду й народу, а нацiональна свiдомiсть у людей пригашена i зростаэ у недостатнiй мiрi>.
Нинi Украiна переживаэ складний i водночас потенцiй не благодатний час нацiонально-духовного вiдродження, складовою частиною якого стала розбудова незалежноi украiнськоi православноi церкви (УПЦ - КП, УАПЦ), та вiдновлення на украiнських землях Украiнськоi греко-католицькоi церкви (УГКЦ). Завдяки ним ми повертаэмося до джерел загальнолюдських цiнностей, якi значною мiрою наповненi релiгiэю й, зокрема, християнством. Разом з тим у суспiльствi спостерiгяэться й чимало негативиих процесiв. Навiть у часи няв'язуваного атеiзму через засоби масовоi iнформацii, кiно, книги не спостерiгалося такоi ша-леноi агресii бездуховностi, аморальностi, розбещеностi, насилля, що