Релігії Давнього Китаю
Одна з найдавніших у світі цивілізацій — давньоки-тайська — сформувалася у II тис. до н.е., осівши в долині р. Хуанхе, їй притаманні раціоналізм мислення, повага до норм етики, адміністративної практики.
З часом сформувалася політеїстична релігія з яскраво вираженими елементами тотемізму, культу предків, куль-ту природи, особливо Землі (у кожному поселенні був вів-тар для жертвопринесень духу Землі). Поширеними були криваві жертвопринесення.
Храмів у Давньому Китаї не було, функції жерців ви-конували державні чиновники, а найважливішими ритуа-лами верховодив сам правитель.
Поширеними були і місцеві культи. Відчутним був вплив шаманів, знахарів, ворожбитів.
Саме в такому середовищі сформувалися основні релі-гійні системи Китаю: конфуціанство, даосизм, буддизм.
Конфуціанство сформувалося на рубежі VI—V ст. до н.е. як філософське вчення, в якому домінував соціально-моральний аспект. З часом воно розвинулося в одну з найвпливовіших у Китаї (поряд із буддизмом і даосиз-мом) релігійно-філософських систем, серцевиною якої є іде-ал досконалої людини, передумови і засади соціального порядку.
Особливості розвитку конфуціанства. Запропонував та обґрунтував його великий китайський мислитель Кон-фуцій.
Конфуцій, Кун-цзи, Кун-Фу-цзи, Кунг-Ксю, Кун Чжу-Ні («Учитель Кун»). Народився, за однією версією, взим-ку 550 р. до н.е., за іншою — 551 р. до н.е. в знатній, але збіднілій родині, що мешкала в провінції Лу м. Цюйфу. Один із його предків був герцогом (першим міністром), який згодом був позбавлений цього титулу і, згідно з ки-тайськими законами, його сім'я в п'ятому поколінні за своїм статусом належала до простолюду, називаючись Кунг. Це дало підстави стверджувати, що слово Конфуцій є латинізованою формою Кунг-Фут-це, тобто «філософ, учи-тель Кунг». Батько Конфуція був офіцером, служив ко-мендантом містечка Тсов. Сам Конфуцій був сином у другому шлюбі батька, в який той вступив, маючи понад сімдесят літ.
Батьки називали його Кев («маленький пагорб»), бо мати молилась за нього на пагорбі. З часом це слово ста-ло священним для китайців, і вони бояться проголошува-ти його, як євреї слово «Єгова».
Коли Конфуцію виповнилося три роки, помер батько. Сім'я опинилася у великій матеріальній скруті, що зму-сило хлопця з ранніх літ бути і пастухом, і сторожем, при-лучатися до різних ремесел. У п'ятнадцятилітньому віці він виявив неабиякі пристрасть і здібності до навчання. У дев'ятнадцять років одружився, а невдовзі отримав по-саду наглядача амбарів і державних земель, виявивши се-бе ревним служивцем.
На двадцять другому році Конфуцій розпочав свою діяльність учителя. З часом довкруг нього зібралось не-мало молодих і допитливих людей, зорієнтованих на пі-знання принципів моральності й правильного державно-го управління. Він викладав історію, основи політики, учен-ня про моральність, тлумачив смисл книг, народних пісень, музику. Для нього важливими були не розмір плати за навчання, а здібності й старання учня.
Пізні національні релігії
Здійснивши подорож до міста Лу, де знаходилася рези-денція імператора, Конфуцій познайомився з найвідомі-шими тогочасними мислителями, багато працював у бібліо-теці. Доводилося неодноразово спілкуватися з чиновним людом, правителями, що живило його розум роздумами про мудру і справедливу владу. Проте не завжди можно-владці прислухалися до його слів.
На п'ятдесят другому році життя Конфуцій отримав службу намісника м. Хунг-то, яке роздирали соціально-політичні протиріччя. Він видав закони, що змінили си-туацію в місті, життя городян. Наприклад, для літніх лю-дей передбачалися інші продукти, ніж для молодих, на слабких покладалися інші обов'язки, ніж на сильних. Ці нововведення швидко дали свої плоди, і Конфуція невдо-взі призначають наглядачем державних земель провінції Лу. І на цій посаді він відзначився сміливими і розсудли-вими нововведеннями, що сприяло призначенню його мі-ністром. Але незадовго внаслідок непорозумінь з герцо-гом Конфуцій покидає службу і починає своє мандрування різними провінціями Китаю. Йшов тоді йому 56 рік.
На цей період у нього було до трьохсот учнів і послі-довників, серед яких сімдесят-вісімдесят, за словами Кон-фуція, володіли неабиякими здібностями. Найближчі з них рідко розлучалися з ним надовго. Здебільшого вони сиді-ли чи стояли довкруг учителя, вслухаючись у його думки, разом проникаючи вглиб історії, пізнаючи поетичні обра-зи, релігійні обряди, етичні норми. Він був розкутий і від-критий у таких розмовах.
Тринадцять років тривало поневіряння Конфуція, який не переставав надіятись на те, що хтось із державних вель-мож запросить його до себе в радники. Але вони охоче приймали його в себе, та до слів його не прислухалися. Шістдесятивосьмирічним він повернувся в провінцію Лу, присвятивши свої останні дні літературній праці. В цей час помирає його син (у Конфуція було ще дві дочки), улюб-лений учень, чию смерть він переніс із глибоким болем: «Небо знищує мене», — у відчаї промовив він.
Один із його учнів стверджував, що про найближення своєї смерті Конфуцій дізнався у віщому сні. «Жоден муд-рий правитель не приходить, щоб узяти мене за вчителя. Пора мені вмирати», — так підсумував він своє життя. Невдовзі злігши, на сьомий день помер. При ньому не бу-ло тоді ні дружини, ні дітей. Сталося це в 479 р. до н.е.
Учні поховали його з великими почестями, багато з них, побудувавши довкола могили хатинки, протягом трьох років молилися там за свого вчителя. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.
Звістка про смерть Конфуція швидко облетіла давньо-китайську державу. Відтоді багато його співвітчизників стали поклонятися йому, були серед них і ті, хто за життя Конфуція неприховане ігнорував його.
Приблизно через 225 років після смерті Конфуція відбу-лася зміна правлячої династії в Китаї. Нова влада, праг-нучи насадити деспотичні порядки в державі, наштовхну-лася на потужний спротив послідовників Конфуція, що, зрештою,