На тому місці, де був його будинок у Цюйфу, у XII ст. споруджено храм Конфуція. Формою він нагадує імпера-торський палац, оточений стіною з червоної цегли, з чо-тирма вежами на кутах. Симетрично розташовано кілька будинків. Головний із них — Дачандянь — Палац вищої досконалості, там стоїть статуя Конфуція і відбуваються жертвопринесення. Храм реконструйовано у 1724 р., він є справжнім центром китайської культури.

Із зростанням авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації особи Конфуція. З 555 р. обов'язковою стає наявність храму Конфуція в кожному місті, де спочат-ку поклонялися поминальним табличкам Конфуція, по-тім — його скульптурам. Пізніше цього мислителя стали вважати «першим святим», а ще через деякий час розроб-лено церемонію поклоніння Конфуцію на його могилі, а йому присвоєно титул «наставника держави». Потім його стали називати «великим вчителем нації», у 1906 р. було замінено «середні жертвопринесення» Конфуцію «вели-кими жертвопринесеннями». Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 р., хоча жертвоприне-сення Небу, Сонцю і Місяцю було скасовано. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся дотепер.

Діяльність Конфуція припала на ті часи, коли давньо-китайська релігія вже остаточно сформувалась. Це було вчення про Небо, духів і душі предків з відповідною систе-мою релігійного культу. Розвиток вірувань, культової сис-теми майже не відбувався, не було духовенства, священ-них писань і богослов'я. Головними були зумовлені звича-ями зовнішні дії. Конфуцій усе це сприйняв як абсолютну істину. Він не вважав себе релігійним реформатором. В існуючу систему анімістичних і фетишистських уявлень з дуже бідною міфологією, але з розвинутою магією він вніс ідеї, яких потребувало суспільство, сповнене соціального напруження і протиріч. Його вчення — не стільки релі-гійне, скільки етико-політичне, оскільки в релігійно-філо-софському вченні Конфуцій зробив наголос на етико-полі-тичних проблемах.

Філософсько-етичні, релігійні засади конфуціанства. Конфуціанство є складним комплексом філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність. Серцевину його утво-рює своєрідне розуміння моральної природи людини, її вза-ємозв'язків у родині, суспільстві, державі.

Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе навчите-лем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільст-ва, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх націо-нальних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх від-повідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних об-ставин.

Передусім він зосереджується на двох давньокитайсь-ких культах — культі Неба і культі предків. Небо кон-фуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу ду-ховну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклонін-ня Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найваж-ливішою підставою того, щоб вважати його релігією.

Світ, за Конфуцієм, є упорядкованим, гармонійним, віч-ним началом. Завдання людини полягає в тому, щоб знай-ти своє місце у цій вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості, гармо-нійних відносин з Космосом, наслідування ідеалам. Та-ким ідеалом для людства є «мудрець», «благородний муж», якому властиві обізнаність, обов'язковість, чуття міри, законослухняність, самовимогливість, підпорядкування своїх помислів і дій велінню Неба, думкам мудре-ців і великих людей. Саме мудрецю слід довіряти великі справи.

На протилежному полюсі конфуціанство розглядає про-столюдина, налаштованого, як би вигідніше пристосувати-ся в житті, який презирливо ставиться до великих людей, ігнорує слова мудрих, прискіпливий до інших і невимог-ливий до себе. Великі справи довіряти йому не можна. Якщо якості благородної людини можуть поліпшуватися завдяки освіті, то простолюдина може спонукати до вдос-коналення лише страх перед покаранням.

На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближ-німи головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі.

В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Навіть якщо людина прагне посісти бажане для себе міс-це, де б то не було — в сім'ї, суспільстві, на державній службі, вона повинна намагатися бути достойною його. Для того потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок, розширення знань.

Найважливішим критерієм людської величі є любов, що зобов'язує до взаємоповаги вдома, старанності на робо-ті, правдивості у стосунках з оточуючими. Особливо важ-ливою є любов і повага до влади, батьків. Сім'ю конфуці-анство вважає основою політичної та соціальної структу-ри суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як батько в сім'ї. Інтереси сім'ї конфуціанство вивищує над інтересами людини.

Досконалість людини неможлива без її гармонійної діяльності. Як розвиток цього положення конфуціанство запропонувало концепцію серединного шляху, що унемо-жливлює крайнощі в думках і вчинках. Сповідування йо-го налаштовує людину на постійне пристосування до об-ставин, що змінюються, підкорення владі.

Маючи в основі антропоцентричну ідею служіння лю-дям, конфуціанство як релігійна система стримане щодо служіння духам, ідеї загробного життя, релігійного місти-цизму, магії. Байдуже воно і до проблем космогонії. А сам Конфуцій, хоч