теологи, не задовольняється прийнят-тям на віру все ставить під сумнів. Це не значить, що її метою є руйнування колективних вірувань, моральних підвалин людсько-го буття. Філософи беруть під сумнів для того, щоб перевірити, наскільки міцні ці людські установлення, позбавитись тих з них, як виявили свою неістинність, а ті, які витримали перевірку, — поставити на більш міцний щабель знань Реально ж філософія являє собою велику кількість вчень, шкіл, течій та напрямків. Існує напрямок релігійної філософи, у якому засобами філо-софської методології досягається така ж сама мета, що і у бого-словське теологічному підході до релігії. Разом з релігійною філо-софією у XVII—XVIII століттях зароджується філософія релігії. У філософії релігії також набуває перевагу позитивна тенденція у відношенні оцінки ролі релігії у житті людини та суспільства. Але тлумачення релігії виходить за межі того або іншого на-прямку релігії, релігійних конфесій. У межах філософи релігії існує деїзм, що тлумачить Бога, як найвищий Розум, з буттям якого пов'язано будову Всесвіту, а також пантеїзм, що розчиняє Бога у природі та культурі.
Суттєвий вплив на становлення релігієзнавства справила ма-теріалістична тенденція в філософи релігії, яскравим представ-ником якої був німецький філософ Л Фейєрбах (1804—1872).
Л Фейєрбах намагався розкрити емоційно-психологічні та гно-сеологічні механізми виникнення релігії. Вирішальне значення у формуванні релігійних образів він надавав силі уявлення, фан-тазії, яку називав «теоретичною» причиною релігії.
У працях Л Фейєрбаха здійснюється абстрактно-філософський підхід до пояснення земної основи, людського джерела релігій-них вірувань. Л Фейєрбах дивився на людину взагалі, як на при-родне створіння поза його соціальних характеристик.
Філософський аналіз релігії створюється у європейській куль-турі, починаючи з XVII—XVIII століть, він панує аж до середи-ни XIX століття
З середини XIX сторіччя поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід. У чому ж полягає відмінність між філософським та науковим підходом у дослід-женні релігії? Ця розбіжність є як у предметній сфері, так і у методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філо-софія акцентує на вивченні світоглядного боку релігії. Для філо-софів найбільш суттєвим є те, як вирішується у релігії проблема створення буття, що первинне духовний чи матеріальний поча-ток Бог створив цей світ, у тому числі і людину, або людина створила у своїй свідомості Бога. Предметом науки про релігію не є проблема створення буття, або предмет релігійної віри — Бог та всі його атрибути. Наука вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя, у її зв'язках та взаємодією з іншими галузя-ми цього життя яким шляхом формується релігія, як ті або інші релігійні системи пояснюють світ, які цінності, норми та образи поведінки вони формують у людей, як діють ті або інші релігійні організації, які функції має релігія у суспільстві.
Відмінність між філософією та наукою виявляється не тільки у предметній сфері, але також і в методах дослідження релігії. Філософія не провадить емпіричного дослідження дійсності.
У науковому релігієзнавстві з самого початку його формуван-ня широко застосовується історичний метод, що передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, станов-лення та розвитку, а також урахування взаємодії у цьому про-цесі як загальних закономірностей історії, так і своєрідних кон-кретних обставин. Історичний метод може бути розслідуваним у вигляді генетичного підходу, коли дослідник виводить асі по-слідовні стадії з початкової фази. У розвитку цієї процедури важливе значення має відшукування усіх проміжних стадій у ланцюзі еволюції релігії. Активно використовуються у релігіє-знавстві і порівняльно-історичні дослідження. У ході цього дос-лідження здійснюється порівняння різноманітних етапів роз витку однієї релігії у різних моментах часу, всіляких релігій що існують одночасно, але стоять на інших етапах розвитку, провадиться реконструкція тенденцій розвитку.
Проблема «мінімуму» релігії має ряд аспектів. Перший аспект пов'язаний з визначенням тієї сфери релігійного життя, у якій слід шукати цей «мінімум». Тут позначались три основних підхо-ди. Перший підхід стверджує що цей «мінімум» слід шукати у сфері релігійної свідомості в особливості поглядів, уявлень і почуттів та переживань віруючих. Другий підхід стверджує, що специфіка релігії пов'язана з культовою діяльністю. Третій — з релігійними організаціями.
Більшість релігієзнавців вважає, що «мінімум» релігії слід шу-кати у сфері релігійної свідомості Вони, як правило, пов'язують релігію з вірою. Не випадково, що і в широкому обігу слово «віруючий» ототожнюється з поняттям «релігійна людина».
Усяка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це «щось» не може виступати предметом віри у вигляді незалежної від свідомості об'єктивної дійсності. Не можна віри-ти у об'єкт як такий, а можна вірити тільки в ті або інші наші уявлення про цей об'єкт. Наприклад, вірити, що цей об'єкт існує, що він наділений тими або іншими характеристиками
Таким чином, віра — це елемент людської свідомості, і вона безпосередньо спрямована на ті чи інші утворення свідомості поняття, уявлення образи теорії та ін.
Вчені відзначають, що предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, поняття та теорії. Але не всі гіпотези стають предметом віри.
Важливо відзначити, як активне емоційне та оціночне особи-сте відношення до свого предмета неминуче захоплює і вольо-вий процес та проявляється у тій чи іншій поведінці особис-тості.
Віра, як складовий момент акту вольового вибору, відбиває стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобілі-зації її духовних та фізичних сил у відповідних проблематичних ситуаціях за браком інформації, відсутності логічних доказів, через сумніви.
Предметом релігійної віри є надприродне. Надприродне, за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколиш-нього світу, перебуває по