План:

Вступ.

1. Біблія – книга невичерпна.

2. Історія перекладу Біблії українською мовою.

Висновок.  

Вступ

Біблія – книга цілковито унікальна, невичерпна, книга, в якій усе сказано як про Бога, так і про людину. Всюдисущий Бог у ній багаторазово нам відкривається і дає нам прозрівати Свою тайну. Себе ж людина пізнає в ній, починаючи з найвозвишеніших прагнень своїх і закінчуючи найтемнішими сторонами своєї совісті, тими, де рана, нанесена первородним гріхом, кровоточить у кожного[1].

Книга ця писалася, переписувалася й перекладалася протягом більш ніж 1700 років представниками понад 60 поколінь різних народів світу й не зазнала відтоді практично жодних змістових відхилень від оригіналу. Не віднайти жодної іншої книги, яка б могла бодай наближено суперничати з цією за кількістю випущених у різні періоди накладів. Саме цей твір став першою друкованою на земній кулі книгою, бо її латинський варіант виготовив на своєму нечуваному досі ніде й ніким винаході ще в першій половині XV ст. знаменитий німець Йоган Гутенберг. Як засвідчує кембриджська «Історія стародавнього світу», жодна з книг ніколи навіть не наближувалася до такої величезної й постійної популярності, як ця. Йдеться, звичайно ж, про — Б і б л і ю. До речі, саме це слово послужило згодом назві в багатьох мовах світу неповторного поняття витвору людського розуму — книзі. Адже книгою книг цей твір називається ще й тому, що в перекладі з грецької слово бібліо означає книга.

За енциклопедичними даними, повний переклад Біблії здійснено більш ніж 250 мовами світу, окремі книги Святого Письма перекладалися ще 740 мовами та діалектами, що в цілому становить близько 1000 перекладів.

В історії літературних мов світу є немало прикладів, коли саме майстерно перекладена Біблія ставала за взірець подальшого розвитку цієї мови й літератури. Так було, зокрема, з англомовним перекладом Біблії, який здійснив близько 1380 р. Джон Вінклер, а завершив значно пізніше Вільям Тіндаль (1535). Згодом цілі покоління англійців училися своєї літературної мови за перекладом Біблії Тіндаля. Авторитет живої французької мови підняв своїм перекладом Біблії Жан Кальвін. Нова сторінка в розвитку німецької літературної мови розпочалася з виходом у світ німецькомовного перекладу Святого Письма (1534), здійсненого Мартіном Лютером —- вихідцем із простої селянської родини, який узяв в основу свого перекладу народну мову однієї із центральних земель країни. Феномен Лютерового перекладу полягав і в тому, що досі у різних землях Німеччини говорили різними діалектами і саме національна Біблія стала в основі формування всенімецької літературної мови. Це ж можна сказати й про чехів. [2]

2. Історія перекладу Біблії українською мовою

Тернистим був шлях Божого Слова до українського народу. Його поява спочатку церковнослов’янською мовою була пов’язана з іменами християнських просвітителів ІХ ст. Кирила і Мефодія, котрі здобули богословську освіту в кращих школах столиці Візантії – в Константинополі та в Римі.[3]

Національне пробудження українців кінця 40-х рр. поза минулого століття, що увінчалося створенням Кирило-Мефодіївського братства, спонукало до обговорення в широких колах інтелігенції ідеї так званих недільних шкіл із викладанням там предметів українською мовою і, зокрема, вивчення рідною мовою Закону Божого. Для цього потрібні були відповідні підручники чи окремі книги. Україномовні переспіви Псалмів, сюжети з Псалтиря все частіше набували поетичних форм у творах П. Гулака-Артемовського, М. Максимовича, Т. Шевченка. Боронити право українського народу на свою мову, літературу, історію взялися засновники й численні прихильники з числа національно свідомої інтелігенції першого поважного часопису «Основа», що почав виходити в Петербурзі з 1861 р.. Саме зі сторінок цього часопису (кн. 8 за 1862 р.) вперше було повідомлено читачів про створення в Петербурзі Громадського комітету для збору коштів на видання підручників і Св. Письма українською мовою.

Як відомо, перший повний переклад Святого Письма тогочасною українською літературною мовою було здійснено лише в середині XIX століття. На цю над-звичайно складну працю відважився Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька, палкий прихильник української ста-ровини. Однак Синод Російської православної церкви, куди перекладач надіслав Біблію на розгляд і одержання дозволу на друк, відповів категоричним «ні»: «Перевод Евангелий, сделанный Вами или другим кем-либо, не может быть допущен к печатанию...» До речі, такі бюрократичні фрази, як «не можеш быть допущено к печатанию» чи «безусловно запретить к напечатанию» в умовах дії антиукраїнських Валуєвського (1863), а згодом Емського (1876) цензурних актів проставлялися практично на всіх україномовних рукописах з історії чи культури України, що надходили до цензурних кабінетів[4].

Морачевський усе ж не втрачав надії побачити свою працю надрукованою, тому ще три роки після одержання негативної відповіді з Москви удосконалював перекладений текст. На жаль, ця колосальна праця за життя перекладача з політичних причин так і не дійшла до тих, кому вона призначалася, — простих українців, які прагнули осягнути таїну й силу Христового слова рідною мовою. Але вона не пропала безслідно. Після обнародування царського маніфесту у листопаді 1905 р. про волю друку про готовий до складання рукопис Морачевського згадали небайдужі українці, передусім єпископ Парфеній. 1906 р. почали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випусками. Але ініціатори видання дуже виправили мову перекладу, що, на жаль, знизило літературну цінність праці.[5]

Дещо пізніше за цю справу взявся П. Куліш. Ще за свого життя, 1887 року, йому вдалося видати, щоправда, поза межами російської України Новий Заповіт, а повна україномовна Біблія побачила світ вже