Знайомство у Відні з галичанином Іваном Пулюєм, який багато в чому поділяв погляди Куліша, прискорило перекладацьку працю, оскільки після попередньої домовленості з Британським і Закордонним Біблійним товариством вимальовувалася перспектива видати офіційним шляхом повний текст Біблії для українців як Галичини, так і Росії[6]. Найперше йшлося про повний переклад Нового Заповіту. Пулюй, який добре знав грецьку, дуже допоміг Кулішеві, в якого більше часу стало для виправлення перекладеного українською мовою і вивірення з церковнослов'янським, російським, польським, сербським і латинськими текстами.

Одна важлива обставина завадила Кулішевому перекладу стати на початку XX ст. тим взірцем української літературної мови, якими вважалися перекладені національними мовами Біблійні тексти в англійців, французів, німців чи чехів. І Куліш, і Нечуй-Левицький, і тим більше галичанин Пулюй у своїй праці дотримувалися різних правописних норм. Редагувати ж рукопис випало саме Пулюю, який мимоволі привніс до тексту ще більше так званих галицизмів.

Таким чином, на початку XX ст. перед українським суспільством складалися об'єктивні передумови необхідності другого повного перекладу Святого Письма українською мовою. Волею історичних обставин складеться так, що така велична, відповідальна й надзвичайно тяжка місія випаде на долю видатного діяча українського відродження XX століття Івана Огієнка— митрополита Іларіона.

Ось чому, приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко поставив перед собою два найголовніші завдання: по-перше, найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи передусім про змістову точність цілого ряду бага-тозначних слів, І, по-друге, забезпечити переклад мило-звучною, сучасною літературною мовою. Робота пожва-вилася після того, як Британське і Закордонне Біблійне товариство уклало з перекладачем угоду (1936) про видання книги.

Перший, незначний наклад перекладених Огієнком чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна) побачив світ 1937 року у Львові, а 1939 року — додруко-ваний у Варшаві. До цього видання було додано ще й «Псалтир». Переклад усієї Біблії завершено 11 липня 1940 року, однак через обставини військового стану за-пустити ц в роботу до друкарні не вдалося. Натомість через два роки друга частина Біблії — «Новий Заповіт. Псалтир» була додрукована ще раз. Цього разу у Фінляндії, заходами Стокгольмського товариства поширення Євангелія в Росії.

Приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко навіть не сподівався, наскільки більше труднощів і невдач, болів і розчарувань випаде йому в порівнянні з тими, які пережив свого часу його попередник. П. Куліш трудився на цьому поприщі 30 літ, Огієнкові ж випала ця хресна дорога до своєї Біблії довшою більш ніж на 10 років. Від початку перекладу богослужбових книг у Кам'янець-Подільському до одержання сигнального примірника перекладеної ним повної Біблії у Вінніпезі пройшло 42 роки.[7]

У 1955 році Біблійне товариство прийняло рішення готувати до друку Огієнків переклад Біблії. Але цю роботу було закінчено аж через сім років. І лише 1962 року в Лондоні побачив світ солідний том — на 1529 сторінок — з відтисненим позолотою українським заго-ловком — Біблія. [8]

8 вересня 2004 р. в Українському національно-му інформаційному агентстві відбулося представ-лення видання першого повного православного перекладу Біблії українською мовою. Представляючи новий переклад Біблії, який сьогодні є четвертим повністю виданим перекла-дом українською мовою, Святійший Патріарх Філарет підкреслив, що це, здійснене Київсь-ким Патріархатом, видання є першим повним виданням Біблії, яке включає як канонічні, так і неканонічні книги, а переклад став першим перекладом Священного Писання на сучасну церковну літературну українську мову. Існуючі на сьогоднішній день переклади Біблії україн-ського мовою - Пантелеймона Куліша, митро-полита Іларіона Огієнка та Івана Хоменка - не були сприйняті Церквою для богослужбового вжитку через те, що мова цих перекладів відрі-зняється як від сучасних літературних норм, так і від норм церковності мови. Для сучасного чи-тача деякі місця з цих перекладів залишаються частково або повністю не зрозумілими, а окремі терміни та форми висловлення в цих перекладах, прийнятні в розмовній мові, не можуть використовуватися в богослужінні.

Зважаючи на всі ці недоліки, а також врахо-вуючи серйозну потребу Церкви в повному пе-рекладі Біблії українською мовою Святійший Патріарх взяв на себе працю з перекладу Старо-го Завіту. Переклад Нового Завіту, здійснений на початку 70-х років богословською комісією під керівництвом тоді ще митрополита Філарета, вперше був виданий до Тисячоліття Хрещен-ня Руси-України 1988 р., а пізніше перевида-ний Київським Патріархатом з незначними виправленнями тексту, увійшов до нового ви-дання Біблії в незмінному вигляді, а ось пере-клад Старого Завіту був лише фрагментарним, бо під час перекладу богослужбових книг Свя-тішим Патріархом було перекладено лише ті його частини, які вживаються за Богослужін-ням - Псалтир та окремі розділи з П'ятикнижжя, пророцьких та інших книг.

Як і переклад Нового Завіту, переклад старозавітніх книг був здійснений Патріархом Філаретом з Синодальної Біблії - перекладу Священ-ного Писання російською мовою, здійсненого в другій половині XIX ст. чотирма Духовними Академіями і визнаного Православною Церквою найавторитетнішим. Загалом робота з перекла-ду була завершена Патріархом в рекордно коро-ткий термін - п'ять з половиною місяців, до того ж щодня він перекладав по