Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю

203буття. Будь-яке життя, існування завжди у будь-якій формі є обов'язково стражданням, злом. Саме цим буддизм відрізняєть-ся від інших релігій.

Справді, в усіх релігіях, як правило, світ земний, світ чуттєвий принижується, а прогистаатений йому світ небесний звеличуєть-ся, утверджується як істинне надбугтя. Звідси — логічний вис-новок, що перебування у земному світі повинно бути викорис-тане для підготовки до життя у свгі небесному. Зрозуміло, що «вічне життя» дається як винагорода за перенесені під нас зем-ного існування страждання.

Зробивши відправним пунктом свзго вчення тотожність будь-якого існування із повним стражданням, буддизм уже не міг припустити можливості інщого існування. Смерть, що е водно-час стражданням, не позбавляє від мук. Після неї розпочинаєть-ся нове, сповнене стражданнями існування, а вчення брахма-нізму про переродження залишилось у буддизмі незмінним. Звідси випливає висновок про необхідність примирення із страждан-ням. Але буддизм на цьому не зупиняється. Він вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Цей шлях полягає у повно-му подоланні людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у злитті з божеством й абсолютного спокою — нірва-ни. Шлях до порятунку сформульований у «третій святій істині», яка проголошує: «Що ж є святою істиною позбашіення від страж-дань? Це —- повне позбавлення бажань, повне заперечення і усу-нення їх».

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном «сансара», за-позиченим буддистами з брахманізму. Переконувати візуючих Індії епохи формування буддизму е тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійно-філософські традиції, це відчували прості люди саме тоді, коли руйнувалися вікові суспільні традиції: податковий прес вичав-лював із людей усі життєві соки, а на кожному кроці людину очікувала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиііійно-релігійне критичне ставлення до чут-тєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя усім: тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником, аби тільки вони дотримувалися релігійних обрядів, принесення жертв, — то буддійські проповідники повністю заперечували існу-вання життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати «просвітлено-го» жахливими страхіттями. Він посилав до нього своїх красивих дочок, щоб спокусити його радощами життя і змусити його відмовитися від вказування людям шляху порятунку. Сім днів (за інши-ми твердженнями, чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бєнареса (нині Сарнатх) Буд-да проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, «привів у рух колесо дхар-ми». Протягом 40-ка років, оточений учнями, ходив він горами й долинами Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалось дхармою (слід розуміти як закон жит-тя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника — буддизм.

Тіомер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Куши-нагарі (твердять, що це теперішній Каспі). Він лежав під дере-вом у позі лева і звернувся до монахів і мирян з такими словами: «Тепер, монахи, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!». Смерть Будди послідовники називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травне-вого повного місяця. Цю дату шанують, як і дату^ародження і , прозріння, тому ЇЇ називають «тричі святим днем».

Привертає увагу етично-практична спрямованість буддизму, що закликає до відходу від цього світу, байдужості до життя. Ідеал усунення від світу приводить прихильників цієї релігії до відмови про необхідність його вдосконалення. Але важливо підкреслити, що деякі послідовники буддистів не залишилися осторонь гострих проблем сучасності і беруть участь у суспіль-но-політичному житті своїх країн".

2. Віровчення і культ.

Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі "просвітлення" під деревом мудрості (смоківницею):

1. Життя — це страждання. Народження, хво-роби, старість, смерть і навіть сили, що підтриму-ють у нас життя (сканди), повні страждань (скан-ди — це тіло, почуття, думки й сумління).

2. Причини страждань — бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії.

3. Аби позбавитися страждань, слід звільнитися від бажань, подавити в собі будь-які їх прояви.

4. Спосіб позбутися бажань — це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама і виклав у таких восьми принципах: 1) правильне розумін-ня чотирьох благородних істин; 2) правильні праг-нення, наміри; 3) правильна мова (подолання об-ману та утвердження правди); 4) правильна пове-дінка (не вбивати, не красти, бути людяним); 5) правильний спосіб життя (відповідно до люд-ських чеснот); 6) належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешко-ди на шляху до спасіння); 7) належний стан розу-му (самоаналіз життя); 8) правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне са-мозречення від земного).

Правильна поведінка (четвертий шлях спасіння) криє в собі п'ять моральних заборон — не вбивати жодної живої істоти, не красти, не обманюва-ти, утримуватися від перелюбства і не вживати п'янких напоїв. Окрім цих заборон, є ще п'ять за-борон для монахів: не їсти після обіду, не бути присутнім на танцях, на