На Сході в ХІ столітті створилась ситуація, надзвичайно сприятлива для нападу на нього європейських феодалів. Велика східна держава – Візантія переживала важкі часи. З півночі на Візантійську імперію нападали печеніги, які вторгалися на балканський півострів. Із заходу Візантії загрожували сіцілійські нормани. Та особливо небезпечні для Візантії були турки-сельджуки, які захопили більшу частину малої Азії і якийсь час їхньою столицею було м. Нікея по сусідству з Константинополем. Турки завдавали Візантійцям жорстоких поразок. Новий імператор Олексій Комнін хоч і припинив якоюсь мірою натиск турків, проте не вважав становище імперії стійким. [Семенов В.Ф. с.144]

У 80-х і 90-х роках ХІ ст. він кілька разів звертався до папи і німецького імператора з проханням про допомогу проти турків.

Турки наступали вдвох напрямках: на Візантію та на Єгипет. Візантія була християнською, а тому її належало завоювати й підкорити.

Під проводом Арслана турки вторгаються у Вірменію та Грузію. До орди долучаються тисячі й тисячі турецьких кочівників. Вони оселяються на землях Анатолії, і поступово Мала Азія перетворюється на Туреччину. [Арх. Ісіченко І. с.309]

Вирішальна битва відбулася під Манцикертом 1071 році Арслан переміг Візантійців. Військово-племінний союз турків-сельджуків захопив більшу частину Малої Азії, вийшов до берегів Егейського моря і певний час мав за столицю Нікею.

На півдні наступ турків спочатку був успішним вони підкорили Сирію та Палестину, й у 1078 році взяли Єрусалим.

Хоч єдина колись християнська церква з 1054р. вже остаточно поділилась на дві ворогуючі частини - східну (православну) і західну (католицьку), Олексій Комнін з політичних міркувань ладен був піти навіть на возз’єднання церков під зверхністю папи. Суперечності між Західною і Східною церквами досягли апогею [Лугінова Р. с.40]

1073 папа Григорій VII звернувся Василевся Михайла VII Дуки з пропозицією поновити згоду між Римом і Константинополем. Той відмовив. І в Римі народилась думка зайти, так би мовити, з «флангу» - тобто наступити на Візантію зі сходу під виглядом допомоги їй у боротьбі з невірними.

Та основною причиною хрестових походів було загострення соціальних суперечностей в самі Західній Європі. Масі дрібного лицарства в ХІ ст. не вистачало земель. Доходів від експлуатації місцевих селян феодалам було вже не досить у зв’язку з зростанням потреб в умовах розвитку торгівлі і міст.

Величезне значення в русі хрестоносців кінця ХІ - початку ХІІ ст. мало селянське питання. Покріпачене, придавлене феодальним гнітом, селянство Західної Європи спочатку охоче йшло на Схід. Надія позбавитись кріпацтва, боргів, перспектива здобути на Сході землю спонукала десятки тисяч людей підніматися із своїх місць і йти в далекі країни, де багатьох з них чекала неминуча загибель. Світські і духовні феодали вбачали в походах селян на Схід також своєрідний вихід із скрутного становища. Серед селян вели пропаганду численні ченці та інші мандрівні провідники, які закликали їх взяти участь у походах на Схід як у справі «угодній Богові».

Католицька Церква, надала хрестовим походам на Схід значення «священних воїн», та намагалася підтримувати хрестоносців у всіх їх починаннях.

Можливо, причин хрестових походів навіть забагато для того, щоб зрозуміти чому все-таки саме 1095 року римський папа оголосив «священну війну» християнства проти мусульман, і сотні тисяч європейців різних національностей і соціального походження – від герцогів до віланів, різних уявлень про мораль – від загально визнаних праведників до волоцюг та убивць – рушили на Схід.

Зрозуміло, що лише деякі досягли своєї цілі. Більшість паломників. Що прибули із Заходу, не мали можливості заснуватися в Латинських державах і повернулися назад в Європу. [Заборов М.А. с.126]

Проходили хрестові походи під впливом релігійних заходів. В походах приймали участь різні верстви населення того часу: феодали – королі, графи – герцоги намагалися розширити своє володіння, збільшити і посилити свій вплив в Європі. Створився багато численний ряд рицарів, які брали участь у хрестових походах. В лицарстві цінилися не тільки хоробрість, але і витримка у всьому.

Активну роль в хрестових походах відігравала римо-католицька Церква. Після відділення Західної і Східної Церкви головним пунктом програми папства стало підчинення собі Східної Церкви. [Бадак А. с.449] Допускалось збільшити кількість єпархій, і піднести таким чином доходи.

Для країн Західної Європи самим важливим результатом христових походів було завоювання торгових шляхів по Середземному морю, які були в руках країн східного Середземномор’я і Візантії. Це сприяло оживленню торгівлі зі Сходом.

В кінці ХІ століття панувало перебільшення щодо легкості завоювання держав Східного Середземномор’я. Роздрібнення на ряд феодальних володінь сельджукські емігранти постійно воювали один з одним. Візантія, вимушена була звернутись до Заходу за допомогою.

В результаті захоплення більшої частини побережжя Східного Середземномор’я утворилося чотири держави хрестоносців: Єрусалимське королівство в Південній Сирії і Палестині, графство Триполі на сирійському побережжі, королівство Антіохійське в Північній Сирії і графство Едеське у Верхній Месопотамії.

Апостольський престол зайнятий майже всю половину ХІ століття боротьбою з німецьким імператором, отримав з початком хрестових походів прекрасну можливість відтягнути сили на Схід. В тому числі і німецького лицарства, і тим самим значно послабити позиції свого ворога. Таким чином, за рахунок хрестових походів папство могло вирішити багато проблем політичного характеру. Папству хрестові походи обіцяло багато реальних вигод: політичне керівництво роздробленої феодальною Європою, місіонерську діяльність серед мусульман Сходу, яких католицьке духовенство хотіло навернути до католицизму.

Від