братів збільшувалося так швидко, що скоро на їхніх зібраннях почали збиратися приблизно трьохсот рицарів. Вони придбали великі цінності, їм належить міста і фортеці, із прибутків що вони отримували, члени ордени передають деяку суму на захист Святої Землі. Статут ордену був затверджений собором 1128 році в Труа, тому отці Собору дарували рицарям першочерговий устав, собор надав їм право носити білі плащі, володіти і управляти землями і вассалами і отримувати милостині. Щодо уставу Рицарів Храму, який став новим зразком поведінки для рицарів, та охоплював практично всі аспекти їхнього повсякденного життя, він був неймовірно суворий і, як вважають відомим під назвою "Устав владик справедливості". Склався устав із 72 статей і з прологу і включає протокол Собору. Вісім перших статей трактують включно релігійні зобов’язання братів: вони повинні з великим запалом слухати Божественну службу. Якщо справи їхнього ордену мішають їм бути присутнім на службі, вони повторюють декілька разів молитву "Отче Наш" по тринадцять разів – замість утрені, по дев’ять разів – замість вечірньої, і по сім разів – в інші часи. В випадку смерті одного із братів буде відслужена служба за упокій його душі , і кожен із співбратів прочитає для нього сто разів молитву "Отче Наш", протягом сорок днів на місті померлого будуть годувати одного бідняка. За душу світського рицаря, який загинув на службі ордена Храма, проголошується тридцять разів "Отче Наш", а бідняк отримує поживу протягом семи днів. Священики і клирики, які обслуговують Дім тимчасово, мають право на одяг та харчі, але нічого не отримують із пожертвувань, які були в ордена. Також братом було дозволено сидіти під час месси. [Мельвіль М. с.22]
В після полуденний час тамплієри виголошують молитву дев’ятого часу і вечірню, дзвонячи в дзвін, щоби зібрати на молитву всю спільноту. В часі великого Посту в пістні дні вони моляться п’ять чи шість часів у вечері. Після відслуження повечірньої збираються всі брати для того, щоб піти і подивитися на своїх коней і зброю, і якщо брат хоче що-небудь сказати своєму зброєносцю, він повинен сказати це ввічливо, а потім може іти відпочивати. Коли монах-рицар лягає спати, то повинен прочитати молитву "Отче Наш", щоби Бог йому простив усі скоєні ним вчинки, після того, як було відслужене повечір’я. Кожен брат повинен зберігати мовчання з початку повечір’я і до кінця молитви першого часу. Тамплієри повторяють "Отче Наш" чотирнадцять разів в кожний час молитви – сім зранку, в честь Пресвятої Богородиці, сім вдень, і вісімнадцять – на вечірні. Крім того, читання шістдесят разів "Отче Наш" додаткова зобов’язаність за померлих, та визволення їх із мук чистилища. Обов’язково всі брати повинні бути присутніми в кінець всіх молитов, тому що в цей момент, коли відбувається перекличка, видаються накази.
Не дивлячись на почитання перед Дівою Марією, тамплієри не читають регулярних "Богородице Діво…" Але утрені часи Божої Матері повинні завжди в Домі читатися першими, за виключення молитов до Божої Матері із часів кінця дня, які читають завжди послідніми.
Браттям монастиря дозволялося у вільний час читати свої особисті молитви. Якщо брат хворів і не зміг прибути на Службу і слухати її, по мірі можливості він повинен пізніше багато прочитати молитов. Після того, як зранку закінчується Служба, кожний рицар іде виконувати свої обов’язки, а саме підготовлять свою зброю, щоби ворог ніколи не застав його зненацька.
Наступні одинадцять статей стосуються повсякденних правил: брати харчуються в трапезній мовчки, слухаючи читання Святого Письма. М'ясо їдять тільки два рази на тиждень. Брати зберігають піст від дня Усіх святих до Пасхи, за виключенням великих свят. Десяту частину свого хліба вони повинні віддавати бідним. Після вечері брати зберігають мовчанку, за виключенням випадків військової необхідності.
Особливо в уставі підкреслювалося смертність і покора старшим, а всі статті були спрямовані на запровадження миру в спільному житті та виключення гордині та заздрощів [Арх. Ісіченко І. с.320] Устав і правила нового ордену були достатньо прості та строгі. Походили правила із цистеріанських монахів, неофіційно, але всіма признаними і лідером якого є Бернард із Клевро. Згідно цього внутрішньому законові тамплієри повинні були зберігати послух, бідність та чистоту. Вони повинні стригти волосся, але не брити бороду, яка була відрізняючою і легко опізнаною рисою в ту епоху, коли більшість чоловік-аристократів брились. Організовувався зовнішній вигляд братів: їхні плаття повинні бути або виключно білим, або чорним, із грубої шерстяної тканини. Їхні черевики не повинні мати гострих носів і шнурків. У кожного брата було своє ліжко з солом’яним покриттям, простиню, та подушкою, а також покривало із овечої шерсті. Всю ніч в загальному приміщенні повинен гріти вогонь.
Потім по уставі перечислюються яка має бути спорядження озброєння братів: кожен може мати троє коней і одного зброєносця. Рицарі ніколи не повинні тікати і завжди показувати себе достойними своєї репутації: гордими, хоробрими, дисциплінованими, не знаходячи собі рівні серед всієї армії світу. Попавши в полон, тамплієр не повинен просити помилування, ні викупу, йому дозволялося відступати лише в тому випадку, якщо число нападаючих більше в три рази. За першочерговим задумом, тамплієри виражали бойову поставу при кінному наступі на ворога: першу наступаючу лінію складали важкоозброєні рицарі з білими плащами, які надівалися на обладунки, в другій лінії наступали зброєносці в чорному одязі. [Доманін А. с.219]
Наступні статі уставу