В 1146 році під час правління папи Євгенія ІІІ на білому плащі тамплієрів з’явився червоний хрест. В другому хрестовому поході вони беруть участь під цим знаменитим і прославленим знаком. Цей хрест із червоної матерії, розміщений із лівого боку, над серцем, папа стверджує в якості гербу, цей знак стає для них "щитом", щоби вони не почали втікати перед невірними. Тамплієри носили великий плащ, скоріш за все накладка без рукавів. До одягу рицарів ордену тамплієру входить мантія, яка застібається на грудях пряжкою чи зав’язується. Мантію носять коли залишаються в помешканню. Весь цей одяг – білий плащ з червоним хрестом на грудях і на плечі називається також гарнаш. Це був своєрідний плащ без рукавів.

До рицаря ордену тамплієра були представленні вимоги: воїну, гордою своєю силою, було обов’язком служити своїм мечом, більше того, він повинен був стати монахом із мечом на боці та списом в руках, щоби служити "Царю Небесному". [Режин Перну с.88] У боротьбі вони надягали панцер, а зброя їхня складалася з булави, важкого меча, короткого списа. У боротьбі з невірними вони не боялися смерті, смерть для них була як винагорода. Взагалі то, "бідні Христові воїни" приймали активну участь у хрестових походах. Коли в результаті війни з Єгиптом хрестоносці заволоділи Аскалоном, тамплієри першими увірвалися у місто. Щоби відбитися від інших рицарів, вони поставили сорок своїх воїнів у пробитій місцеві стіни, які нікого не пропускали в Аскалон, поки тамплієри шукали поживи. "Бідні рицарі Христа" побудували свій флот. Вони брали участь в торгівлі, перевозили паломників із Європи на Схід і в зворотній бік. Нагромадивши великі багатства, "браття-рицарі" зайнялися і такими богоугодними промислами, як банківська справа. [Заборов М. с.130] В часі війн багаті, великі світські і духовні феодали на Сході передавали на збереження "безкорисливим" храмовикам свої коштовності. Тамплієри, "вірні" своїй бідності, не заперечували і не мали нічого проти цього.

Вони привласнювали великі суми із довірених їм засобів. В 1199 роки не повернули єпископу тиверіанському 1300 безантів, які тамплієри отримали на зберігання, і єпископу довелося жалітися на "чесних" захисників християнства в Рим. [Заборов М. с.130]

Під час битви в місті Аскалоні мусульман з хрестоносцями, втрат зазнали тамплієри. В завзятій боротьбі загинули сорок храмовиків, і в тому числі загинув сам великий магістр ордену тамплієрів Бернард де Трамбле. Невдача у боротьбі в "Христовому рицарстві" була така велика, що тільки запевнення священників примусили хрестоносців продовжувати блокаду, і вкінець кінців взяли місто. [Доманін А. с.222]. Доля тамплієрів, в деякій мірі, відігравала важливу роль в історії Єрусалимського королівства.

30 вересня 1184 року міністр Арно де Ла Тур Руж помирає, і після його смерті рицарі тамплієри готувалися до вибору наступного міністра. Вибір міністра був вирішений тринадцятьма голосами виборців. Виборці вагалися між Жераром де Рідфордом та Жільбером Єралем, великим командором Єрусалиму. Якщо б більшість віддали свої голоси за Єреля, наступні роки та доля тамплієрів була би інакшою, бо великий командор володів такими якостями, як поміркованість, спритність і дар передбачування. Але коли виборці стали перед братством у великому залі Храму Соломона в Єрусалимі, щоб проголосити такі слова: "Прекрасні сейньори вознесіть молитви і благодарення Ісусу Христу, бо Милістю Божою і за вашим наказом вибрали ми магістра ордену Храму", - ім’я, яке було зустрінуте привітними закликами, або демонстративним мовчанням рицарів, було ім’я Жерара де Рідфора. [Мельвіль М. с.139] Він став останнім магістром Ордену рицарів Храму.

Важко говорити стримано про Жерара де Рідфора. Він був і залишився авантюристом. Він не мав ні військового досвіду, ні вірності обов’язку. Мало того, Жерар не виявив ніяких військових здібностей, він, навпаки, виявляв твердий намір виживати у всіх катастрофах, які сам створював. Здавалось би, магістр ордену Храму міг би забути образи, які були причинені колись молодому рицарю. Але Жерар все підпорядкував інтересам особистої помсти. Влада генерального капітула і магістра достатньо штучно урівноважувалась, але нічого не було передбачено для випадку, коли голові ордену зовсім не вистачало почуттям відповідності.

Ордену тамплієрів було передано багато фортець і замків, гарнізони "братів-рицарів" були розміщенні майже в усіх містах Єрусалимського королівства, Триполі і Антіохії, - повсюди вони мали свої "доми". Часто "брати-рицарі" вступали в відкриті конфлікти з місцевими церковними і світськими правителями. [Заборов М. с.131]

Сталося так, що Саладін здійснив напад на Палестину. Граф Раймунд Тріпольський турбуючись за свою особисту безпеку, забажав провести переговори з Саладіном, щоби підготувати собі союзника в протиставленні Лузіньяну, який загрожував йому нападом. Граф завжди притримувався політики доброї згоди з ісламом і мав багато друзів серед них, але на цей раз його переговори не пішли йому на користь. Двоє людей, яким можна було довіритися, - Гійом Тірський і Бальан д’Ибелен – його друзі, перший з них був архієпископом, він свідчить свою велику симпатію до Раймунда. Політика графа виявилася безуспішною. При таких обставинах, в яких знаходилася Свята Земля, Раймунд здійснив велику помилку, втягнувши сарацин в міжусобиця.

Магістр ордену іоаннітів Роже де Мулен і архієпископ Тірський, визнали, що примирення вкрай необхідне. Вони взяли на себе місію посередників і