переконали Жерара де Рідфорда, щоб він їх супроводжував. Вони вирушили в останній день квітня 1187 року в супроводженні із десятьма рицарями ордену іоаннітів. Маршал ордену Храму знаходився в укріпленні Какун і з ним були дев’яносто рицарів монастиря, Жерар йому надав свої прикази. Браття прибули в півночі і розмістилися поблизу замку. На наступний день магістр з сотнею рицарів ордену Храму пройшли через Назарет, де зібрали сорок рицарів-мирян, і направилися до хрестоносного джерела. [Мельвіль М. с.144] Тамплієри підготувалися до війни. Найоптимістичніші брати переконували рицарів що все добре. Орден Храму збільшив військо братів-сержантів. Хрестоносці рушили в дорогу на Схід , відстань була невелика – двадцять кілометрів. Раймунд і його команда віддавали накази спереду. За ним ішли тамплієри. Під час самої боротьби, сила проти них була така велика, що вони навіть такого і не чекали. Битва була важкою і доволі довгою. Перші сержанти вмираючи від спраги, бігли в гори на пошук води, а рицарі складали свої ряди – для боротьби.
Граф і його люди відступили до побережжя. Всі інші попали в руки Саладіну, багатьом із них були відрізані голови, а монахів-рицарів мучили важкими випробовуваннями, і на кінець кожного рицаря, зокрема, катували прив’язавши до стовпа. Перед тим султан пропонував дарувати їм життя, при умові прийняти "мусульманський Закон" – стати мусульманами. Із двохсот тридцяти тамплієрів ні один не зрадив своєї віри. Жерара де Рідфорда мусульмани помилували.
Після декількох місяців Єрусалим був узятий в полон мусульманами. В полон взяли простих людей, дітей. Був даний приказ, щоби кожний чоловік в місті, багатий чи бідний, заплатив за себе в якості викупу десять золотих монет, - жінки – п’ять, а діти – по дві. Для виплати цієї данини був призначений термін протягом сорока днів. Якщо вони не заплатять золоті монети до цього часу, рахувалися би рабами. Ті, які виплачували викуп своєчасно, визволялися і могли іти куди бажають. За бідних султан вимагав колективного викупу в тридцять золотих монет за сім тисяч людей. Орден святого Іоанна цю суму вніс за бідних людей. Але бідняків було багато більше чим сім тисяч. І тоді прибув патріарх і послав до тамплієрів просити їхньої допомоги, заради тих людей, які залишалися в Єрусалимі. Тамплієри внесли викуп, але цього виявилося мало.
В пориві великодушності Саладін відпустив більше число бідняків без викупу, але тим не менше залишилося одинадцять тисяч людей, які були не викуплені. Почалася запекла боротьба, в якій міністр ордену тамплієрів попав в полон, майже всі брати-рицарі загинули. На чолі в тамплієрів залишився брат Тьєррі, який врятувався в битві і назвав себе "самим бідним із всіх самого бідного Дому Храму", і якого називають великим командором. По уставу це звання не давало йому ніякої влади, до повернення магістра. Проте він ризикував бути вигнаним із ордену як самий бідний із братів, якщо він розтратив багатство Дому чи багатства, які були передані їм на збереження. У Тьєррі не вистачало сміливості порушувати устав, але він не знайшов засобу цього обійти.
На Тьєррі полягла важка зобов’язаність сповістити про катастрофу браттям Заходу і наполегливо вимагати підкріплення для відновлення знищеного монастиря. [Мельвіль М. с.150]
Коли він писав що турки розійшлися по усій Святий Землі, як мурахи. Єрусалим, Аскалон, Тир, їм супротивлявся, але зробити нічого не змогли. Тьєррі не говорить про три тамплієрських замки – Сафеті, Тортозе, Газе, про долю їхні він нічого і не знав. Сафет, скоро після цього буде взятий приступом. Туроза буде побідносно супротивляться, а в Газе, після багатомісячної облоги Жерар де Рідфор прикаже скласти зброю при умові свого власного визволення.
Орден міг відновити сили, але своєю гординею Жерар де Рідфор приніс його честі майже смертельний удар.
Після розгрому від Єрусалимського королівства майже нічого не залишилось. Була втрачена вся Палестина. Рицарі тамплієри зуміли прийняти достойно свою смерть. В день їхньої битви і під час падіння християнського міста в Святій Землі, тамплієри проявили себе як найкраще, після такого важкого упадку яке було в ХІІІ столітті, знову брати віднайшли дух перших і героїчних років свого існування [Режин Перну с.90]
Жерар де Рідфор помер при наступі на Акру 4 вересня 1189 року. Монастир був настільки ослаблений, що місце магістра залишалося вільним протягом вісімнадцяти місяців. З прибуттям нового христового походу в 1191 році рицарі вибрали магістра "дворянина, який був із Дому і називався брат Роберт де Сабле" – товариша Річарда І Левине Серце. Роберт ІІІ сейньор де Сабле прийняв обіт тамплієра тільки в чолі свого правління перебування в Акрі.
Саме Роберт Сабле командував тамплієрами та всією громадою. Під його керівництвом їх військові дії, як завжди, були бездоганні, а політичний вплив досить стриманий. Скриті скандали, ставили тамплієрів у складне становище. Під час відсутності правителя тамплієри могли взяти на себе адміністративне управління й порядкуванням майном, а його видатків інші країни фінансували [Арх.. Ісіченко І. с.321] Вони були провісниками майбутньої фінансової та банківської системи.
Роберт де Сабле помер 28 вересня 1193 році. Життя магістра ордену Храму рідко тривало довго. За двісті років нараховується двадцять три магістри ордену. Магістра тамплієри викликали із Заходу брата Жільбера Єраля, який покинув Святу Землю в 1184 році для виконання до 1190р. обов’язку магістра в Іспанії і Провансі, потім з 1190 по 1193 роки – функцію