Тамплієри дальше вели боротьбу на два фронти. Майже привичкою стало вибирати великим магістром брата із Заходу. Жільбер Єраль підтримував, попри свої обов’язки, честь Дому Іспанії.

В 1198 році, чотири роки після вибору Жільбера Єраля, престол Святого Петра в Римі зайняв Інокентій ІІІ - один із найвеличніших пап Середньовіччя. В цей час виявляється згода між Інокентієм ІІІ та Жільбером Єралем. З 1198 року і до смерті Інокентія ІІІ в 1216 році п’ятдесят булл були видатні на користь тамплієрам. Значна частина цих булл – пригадування і підтвердження.

Належність ордену підтримував його послідовник Гонорій ІІІ, який підтримував з рицарями добрі відносини.

На початку свого існування орден знаходився під опікою єпископської влади. Згідно початкового статуту, поступаючий в орден спочатку повинен був представитися архієрею, і коли єпископ його почує і відпустить гріхи, направляє його до магістра ордену Храма. Від нині орден включав в себе братів – капеланів, які давали обіт. Капелани були майже підпорядковані магістру, і нікому іншому, за виключенням Папи. Тамплієрам було дозволено будувати каплиці з цвинтарями для себе і своїх слуг. Інокентій ІІІ, бажав зробити із тамплієрів щось подібне до папської гвардії, він продовжував укріпляти їхні зв’язки з Римом. З часу свого вибрання, на прохання Жільбера Єраля і його капітула Папа утвердив духовні привілегії Дому: мати капеланів, які підкорялися б тільки магістрові, і хоронити на своїх кладовищах всіх, хто того побажає, тільки за виключенням тих, хто був відлучений від Церкви.

Жільбер Єраль помер в 1201 р. Після нього магістром був Філіп де Плесьє, який керував Домом протягом восьми років.

Починаючи з 1187 року Свята земля жила в очікуванні нових хрестових походів. Єрусалимське королівство могло відновитися в попередньому вигляді тільки при допомозі масового вторгнення із Європи. Втручання тамплієрів в бойові дії не завжди носило негативний характер. Сотні рицарів Храму покрили себе і орден славою в багато численних битвах з сарацинами. [Доманін А. с.222]. За час хрестових походів двадцять тисяч рицарів-тамплієрів загинуло на полі бою. Храмовики блискуче виконували важливу військову функцію – захист фортець та замків від ворогів.

Духовно-рицарські ордена зобов’язані своїм народженням тільки спонтанною реакцією декількох християн на проблеми, які виникли в Святій Землі: необхідність охороняти паломників, турбуватися про тих хто хворий і бідний, і, звичайно, захищати завойовані Святі Міста [Режин Перну с.87]

Як Іоанніти так і Тамплієри були французькими орденами, а коли німці почали з’являтися на Святій Землі у великій кількості, вони теж відчули потребу мати притулений будинок, в якому розмовляли б на німецькій мові. В 1128 році групою німецьких паломників був засвоєний шпиталь Святої Марії Тевтонської. Ціль цього ордену була схожа з Іоаннітами: догляд за страждаючими, лікувати хворих, виявляти допомогу паломникам, але воєнних задач спільнота перед собою не ставила. Орден почав більш ширитись і формуватись під час третього хрестового походу.

Духовно-рицарські ордена відігравали важливу відповідну роль в захисті заснованих хрестоносцями держав, бо тільки вони складали регулярне військо, здатне боронити християнські королівства в період між хрестовими походами. Створення орденів і їх розвиток в значній мірі змінили усю стратегічну перестановку сили в Святій Землі-Палестині. [Доманін А. с.250]

Таким чином, духовно-рицарські ордена перш за все ставили воєнними об’єднаннями феодалів, створили під егідою католицької Церкви. Ордена визначали вирішальну роль в захисті Святої Землі. Поступово вони стали серйозною політичною силою, які брали участь у внутрішньополітичних справах хрестоносців. Із ростом їхні багатства посилювались, і їхній світський характер також. [Карпов С. с.281]

Католицькі володарі і князі Європи намагалися зміцнити благополуччя орденів з розрахунком на те, що "браття-рицарі" поможуть феодалам надовго утримувати під своєю владою східно-середземноморські держави. Знатні паломники із Заходу поручали орденам закуповувати для них в Сирії і Палестині маєтки, палаци, будинки в містах, в яких вони могли би зупинятися в час свого перебування в "Святій Землі", з тим щоби все це потім переходило в власність орденів.

Під час ІІ хрестового походу в 1147 – 1149 рр. духовно-рицарські ордена на полі бою турбувались про ранених і потерпілих, але в основному, рицарі-монахи займалися благодійною діяльністю, такою як діла милосердя були частиною зобов’язувань членів усіх воєнно-монаших орденів. Особливо в ранній період хрестових походів, боротьба з "невірними" являлася більш розумним шляхом служіння Богові і для спасіння душ, чим затворництво в будь-якому європейському монастирі. [Райлі-Смітт с.238] І хоча незважаючи на додаткову силу у вигляді духовно-рицарських орденів, які виникли під впливом хрестових походів, ставище Єрусалимського королівства було дуже хитким. Єрусалимський король звернувся до папи з проханням закликати на допомогу проти турків нових рицарів з Європи. Відповіддю на це і був ІІ хрестовий похід. Незважаючи на значні військові сили та допомогу духовно-рицарських чернечих орденів, другий хрестовий похід закінчився цілковитою невдачею. Становище Єрусалимського королівства не поліпшилось, а навпаки, у другій половині ХІІ ст.. воно погіршилося. У 1187 році Єрусалим захопили турки, на чолі яких стояв султан Саладін.

Проти Саладіна в Європі було організовано новий, третій хрестовий похід (1189-1192) Велике озброєне військо уклало перемир’я із Саладіном, результатом якого було використання кількох міст приморського краю між Тиром і Яффою та дозвіл відвідин Єрусалима неозброєних християнських прочан [П.Костюк с.206] Під час цих походів ордена виступали як найбільш організована сила держав хрестоносців. Вони відігравали велику роль як в придушені експлуативного селянства, так і в безкінечних війнах з