В ХІ столітті, ці паломництва ставали більш частішими. Коли християнину приходилось спокутувати вбивство, чи якийсь інший гріх, Церква приписувала цій людині паломництво до Святої Землі. Цей спосіб був щоб запобігти більш важчого способу покарання. Паломництво до Господнього Гробу і до інших святинь не припинялись, люди знаходили спокій своїй совісті і втамовували спрагу духовного подвигу, мандруючи на поклоніння до Святої Землі. Паломництво до Гробниці Господньої було засобом щоби спокутувати свої гріхи. На паломництво вплинув також дослівний переклад слів, які Христос говорив зціленим людям і своїм послідовникам: «Піднімись і йди», всередині століття його перекладали як «іди, і прийми свій хрест» [Режин Перну с.16]

Людина не могла залишатися пасивною, якщо вона вихована в такому дусі.

Ці паломники бачили Святу Землю в руках мусульман. Турки належали до уральсько-алтайської групи азіатських народів і проживали спершу в околицях Алтаю, та часто міняли свої оселі і не раз нападали на сусідні країни. Найбільшою енергією відзначалось плем’я сельджуків: назвали їх так від імені ватажка Сельджука, що жив у половині Х ст. В другій половині ХІ ст. турки зайняли частину Малої Азії і Сирію; рівночасно поширили свою владу на схід, у Середню Азію. Арабські держави дісталися цілком під вплив турецьких завойовників. Виніжені і не войовничі араби не могли опиратися хоробрим варварам. Свята Земля - Палестина також опинилися в їхніх руках.

Завоювання турками арабської держави мало лихі наслідки для культури. Турки стояли на низькому господарському рівні. Вони нищили без застанови давню культуру і на її місце не давали нічого нового. Велика торгівля, що переходила через арабські країни, відразу спинилась. Турки почали переслідувати християн у Святій Землі - Палестині. [Крип’якевич І. с.100]

Коли Палестину зайняли Турки, відносини змінились, вони з ненавистю нападали на християн, нападали на прощі і не дозволяли їм приходити до Єрусалиму. Турки не раз перешкоджали богослужінням, вдирались до Церкви, виганяли народ, нищили святі предмети. Схвильовані розповіді прочан про різнорідні перешкоди, влаштовані новими господарями Свято Землі, були наче закликами до колективної християнської совісті [О.П. Костюк с.204] Християнам був заборонений доступ до святих місць, і це стурбувало весь Захід, та ставило військове завдання [Йозеф Лортц с.345]

Як і сучасний іслам, християнський світ не був однорідним політичним утворенням. Задум про війну за визволення святих місць з – під влади невірних давно пустив коріння на Заході. [Оскар Егр с.269] Були імператори та папи, які мріяли об’єднати його, проте він залишався подрібненим на політичні фрагменти. На сході провідну роль взяли турки, їхні володіння швидко розпалися на цілий ряд не великих еміратів, фактично незалежних. Склався своєрідний військово-кочовий побут - військова служба. Єрусалим був завойований турками-сельджуками. [Йозеф Лортц с.345]

Усі були озброєні – постійні сутички із сусідами, набіги з метою грабунків і захоплення нових земель складали невід’ємну частину їхнього щоденного життя [Арх. Ісіченко І. с.310]

Турки вважали себе повноправними власниками на Святій Землі. Життя паломників на Святій Землі – Палестині стало нестерпним. Жорстока ненависть турків ставила під загрозу життя багатьох паломників. Тому, західне лицарство сприймало ідею відвоювання Святої Землі та боротьби проти ісламу насамперед у християнському й емісійному сенсі [О.П Катюк с.204]

Вісті про ці знущання доходили до Європи і розбуджували все більше обурення проти невірних, що займали Святу Землю, й викликали бажання до боротьби з ними починаючи з ХІ сторіччя папський престол міцно утвердився на чолі християнського світу саме тому почали організовуватися військові походи під головою папи проти поган, щоб звільнити Святу Землю від їхнього втручання.

Уже в 1074 р. пап Григорій VII виявляв бажання особисто повести християнських рицарів на боротьбу з ворогами Господа до Гробниці Спасителя [Лависс Э. Рамбо А. с.348]. Йому ще й приходилось захищатись від німецького імператора, і він нічого не зміг вдіяти. Папа Уран ІІ міг здійснити план Григорія VII. Він восени 1095 року зібрав у місті Клермон, в південній Франції, багатолюдний церковний собор, на якому виступив з промовою, закликаючи рушити на Схід на боротьбу з «невірними». На цьому соборі були присутні тисячі рицарів, частково французьких, частково з інших країн, тисячі монахів і священників, десятки тисяч селян. Цей факт чисельного зборища феодалів наочно свідчив, що ще до виступу папи серед лицарства велася широка пропаганда і частина його встигла вже заінтересуватися планом хрестового походу в Палестину. На соборі папа говорив про страждання християн на Святій Землі, про осквернення язичниками-сельджуками християнських святинь. Головними закликами Урбана ІІ були: повернення християнам Гробу Господнього і звільнення Святої Землі-Палестини [Семенов с.146]. Папа обіцяв учасникам хрестового походу відпущення гріхів, а також недвозначно говорив про багату здобич, що чекала хрестоносців на Сході. Багато сердець папа розчулив тисячі людей плакали, бажаний ефект був досягнений. Папа закликав рицарів взятися за зброю, щоб захищати християн проти невірних. Він пригадував їм слова євангелія: «Нехай кожен відречеться від себе і візьме свій хрест». Їхнім бойовим кличем були слова «Так хоче Бог!» Тисячі рицарів прикріплювали до плеча хрест з червоної матерії, який став знаком хрестоносців. Направлення рицарів проти невірних, які захопили