Згідно з наміренням папи Климента V, відбувалося розслідування, а саме: в Провансі, Сансі, Руане, Турі, Ліоні, Бордо, Бурже. Для цього були призначені архієпископ Нарбони, єпископ Байє, Манда і Ліможа з шістма іншими духовними особами. Ця комісія, яка могла б бути дійсною, королю не сподобалася. Велика частина тамплієрів, яка меншала в Парижі чи в провінціях Санса і Тура, потребувала щоб розслідування велося в Парижі. Люди церкви, яких призначив Климент V для розслідування, займалися своєю справою, яку неможна недооцінити, істину старалися встановити більше із-за поваги до самого процесу, аніж турбуючись за правосуддя.

Тамплієр Понсар де Жізі, свідчив на користь ордену. Він говорив, що всі обвинувачення, які стосуються відречення Ісуса Христа, плювання на Хрест і інші прогріхи, були фальшивими і були брехнею. Він доказував, що те про що брати свідчили відразу було брехнею, і все те, що вони зробили, тому що їх заставили, а також від того, що тридцять шість братів ордена померли в Парижі, як і багато інших братів-храмовиків в інших містах через те що їх мучили. Брат Понсар де Жізі стверджував, що боїться, як би його не ув’язнили в більш суворішу в’язницю, через те, що він почав захищати орден тамплієрів. Незважаючи на всіх захисників братів, а це були по суті самі тамплієри, король Філіп ІV добивався свого. Один за одним тамплієри починають відмовлятися від своїх першопочаткових зізнань. Перед ними відкривається їхня подальша страшна доля, яка була для них страшним і болючим вироком. До початку 1310 р. майже шістсот членів ордену призначаються в тому, що прирекли себе під впливом примусу чи під загрозою смертної кари.

В Європі, а саме у Франції і в деяких областях Італії більшість тамплієрів визнали винними і несправедливими, паризький парламент визнав їхню вину доказаною, і рицарі, які були звинувачені в єрисі, разом з своїм великим магістром Жаком де Моле були засуджені на смерть. Однак на Кіпрі, в Аргонському королівстві, Кастилії і Португалії у тамплієрів ніяких визнань вирвати не вдалося, а в Англії тільки три тамплієри зізналися в тому, в чому їх обвинувачували. Остаточно доля ордена вирішильною була на Вієнському соборі, який був скликаний в 1311 році. На Вієнському соборі в 1312 р. орден був об’явлений знищенню і рицарі були передані до суду [Егер О., с. 509]. Прибувши на собор тамплієрам, які бажали виступити на захист свого ордену, слова не дали, не дивлячись на те що багато хто хотів вислухати їх. Знаходячись під постійним тиском короля, папа перед церковним Вієнським собором признає храмовиків винними у всіх злочинах. Архієпископ Санський Пилип де Маріньї, брат королівського міністра фінансів Ангеррана де Маріньї, людина яка була повністю зобов’язаний своїм повишенням в церковній ієрархії королю і своєму брату, не маючи ніяких закидів совісті, виконує таємний королівський наказ. 11 травня він об’являє п’ятдесят чотири тамплієра, із числа які відмовилися від свідчень і впали в єрись. Він передає їх королівському правосуддю для завершення страти. Тоді справу було передано на собор. 54 тамплієрів було засуджено до спалення. [Арх.Ісіченко І., с. 321] Так загинули найбільш стійкі захисники ордену.

Страта 12 травня – спалення живих тамплієрів на вогні, який був розміщений на полях поблизу фортеці Сен-Антуан – прийняли смерть з великою мужністю. Массова страта навела на тамплієрів шокове враження. Вони зрозуміли що спасти своє життя можуть тільки признавши всі звинувачення. І з цього моменту починається справжній розгром ордену братів-храмовиків. Храмовики розкаюються в гріхах, а їхні останні захисники зникають.

Пьєр де Болонья, який був юристом, зник або був вбитий. Рено де Провен назавжди потрапляє до королівської в’язниці. Доля тамплієрів, фактично була вирішена. Кардинали і папа Климент V прекрасно розуміють, що рицарі Храму приречені на загибель. 22 травня 1312 року виходить папська булла, яка вирішально ліквідовує тамплієрський орден. Більшість французьких храмовиків до кінця свого життя залишаються в тюрмах. 27 травня п’ятеро тамплієрів були спалені в Парижі, один із них, Жак де Таверні, був ісповідником короля. Архієпископ Рейнський наказав спалити дев’ять братів ордену в Сансі приблизно в той же час. Таким чином, всього було шістдесят вісім жертв, і багато із братів померли у в’язниці. Кровава розправа закінчилася, багатства ордена остаточно були відібрані. Частина його була віддана братам-іоаннітам і іншим орденам, але значні багатства досталися королю. [Егер О., с. 510]

22 травня не стало останнім актом тамплієрської драми. Пилип ІV хотів закінчити свої багаторічні зусилля. Зранку 18 березня 1314 р. із Тампля – колишньої штаб-квартири рицарів храмовиків, доставили чотирьох в’язнів на чолі з самим великим магістром Жаком де Моле. Це були Юг де Пейро – генеральний спостерігач, Жоффруа де Гонневіль – пріор Аквітанії і Пуату, Жаффруа де Шарне – пріор Нормандії. Кардинали родилися не довго: всі вожді тамплієрів приговорювалися до засудження. [Доманін А., с. 367]

Папський легат прочитав послання Святішого Отця – результат слідчої роботи інквізиції. Спочатку його перелік обвинувачень: буцімто рицарі – а їх було близько п’ятнадцять тисяч – віддавались содомському гріхові; вступаючи в орден, плювали на святе розп’яття, бо воно, мовляв, є лише шматком дерева і тричі зрікалися Ісуса Христа, поклонялися ідолу з котячою головою; займалися магією та чаклунством і шанували диявола; розтринькували довірені їм гроші; змовлялись проти папи й