Процес над тамплієрами тривав довго, дехто із засуджених уже знайшов смерть на вогнищі. Так вони, як правило, зізналися у всьому, у чому їх звинувачували. Але зізналися під тортурами на кшталт і „іспанського чобота” й доби, знесилені голодом, спрагою, холодом, темрявою підвалів, де вони лежали на соломі, прикуті ланцюгами до стін.

Важко повірити, що тамплієри дійсно були винними у всіх злочинах, яких їх обвинувачували. Навіть у Франції, де тамплієрів схопили зовсім несподівано, не було знайдено ніяких доказів – ні ідолів, ні текстів таких умов, які б були затверджені статутом ордену тамплієрів. Більше того, зізнання звинувачених не викликають довір’я – вони були непереконливі, ніхто із рицарів – храмовиків навіть не намагався пояснити чи виправдати ті дії, в яких їх звинувачували. Схоже, що тамплієри признавалися в тому, в чому винні не були. Деякі із них потім відмовлялися від своїх слів і від розкаяння, але це вже нікому не допомогло, і їх все спалили як єретиків. Якщо б орден дійсно впав в єрись, та ще й задовго до арешту його членів, навряд чи це залишилося незамінним.

Важко розглянути мотиви, які полягали в основі дій Пилипа ІV. Прийнято вважати, що французький король потребував грошей і тому вирішив прибрати до своїх рук могутні скарби ордену тамплієрів. Але це ще нічого не пояснює, тим більше що багатство ордену не переходило автоматично французькій короні. [Гайлі Смітт, с. 249]

Орден тамплієрів став жертвою інтриг французького короля Пилипа ІV Красивого й був розв’язаний на соборі у Вієнне (1311-1312 рр.). [Костюк П., с.209]

Жак де Моле, до останнього моменту зберігав і ніколи не втрачав надії на папську милість. Страшним було прозріння Жака де Моле – він зрозумів в той момент, яка його велика провина перед орденом. Магістр Жак де Моле апелював до папи, але був визнаний винним. Папа Боніфацій VІІІ своєю буллою скасував орден. [Арх. Ісіченко І., с. 321]

Був винесений вирок чотирьом рицарям ордену Храму, напроти собору Паризької Богоматері і магістра Жака де Моле призвели в Париж із темниці в Жизоре. Велика кількість народу зібралися, щоб вислухати вирок, який повинні були оголосити публічно. Але як тільки рішення про смертну кару було зачитано засудженим, магістр і командор Нормандії голосно проголосили про невинність свого ордену і відмовилися від свідчень. Оскільки де Моле вірив обіцянкам Климента, та втративши останню надію зрозумів що тільки може померти. Магістр обернувся до людей і дуже голосно проголосив, що все сказане в написаному – брехня і що він не робив нічого такого, а брати-храмовики були добрими християнами.

Сімдесятилітній Жак де Моле, обурений облудністю звинувачень заявив, що не підкоряється несправедливому вироку. Його підтримав один із товаришів, пріор Нормандії Жоффруа де Шарне. Дбайливо підготовлений сценарій винесення вироку, про що дбав король, порушився, засуджених хутко відправили назад до в’язниці. Кардинали передали де Моле і Шарне під охорону поки не розійдеться товпа. Вони хотіли порадитися про долю цих тамплієрів, але король і його рада вже були поінформовані про цей інцидент і прийняли рішення спалити їх на вогні як нерозкаяних єретиків. [Мельвіль М., с. 384]

Вогонь був розкладений на Камишовому острові між королівським садом і церквою августинських монахів. Магістр ордену Храму приготувався померти спокійно, що це навіть викликало здивування у очевидців. Сержанти короля відвели на острів. Там магістр сам, добровільно, роздягнувся і терпеливо зносив образи сержантів. Коли його збиралися прив’язати до стовпа, він попросив дозволу останній раз скласти руки і помолитися. Ще він запевнив, що орден Храму невинний і що він залишив на Бога турботу відімстити за власну смерть і смерть братів.

Магістр ордена тамплієрів Жак де Моле разом з декількома рицарями був спалений 11 березня 1314 року. перед смертю він закричав: „Папа Климент, ти несправедливий суддя і через сорок днів повстанеш перед винним судом Бога. І ти, Филип, несправедливий король, будеш там через рік!...” [Ран О., с. 208]

І насправді – не минуло й року як помер Филип Красивий, а сорок днів після страти тамплієрів похоронили самого папу Климента V.

Смерть цих двох визначних людей не тільки призвела сильне враження на сучасників, але і розколу на два табори: для одних це стало доказом невинності храмовиків, а для інших навпаки, аргументом на користь їхнього зв’язку з дияволом. Суперечки про провину тамплієрів продовжуються і по сьогоднішній день.

3.2 Тевтонський орден

Під час хрестових походів духовно-рицарські ордени, які були свого роду злукою чернецтва і рицарства, продовжували свою діяльність і розповсюджувалися по різних країнах. Їх представники готові були служити Богові зі зброєю в руках до останнього подиху і одночасно були віддані ченцям. Для християн того часу це був найвищий ідеал. Одночасно вони були свого роду регулярною армією. Здійснювалися хрестові походи і проти слов’янських народів – німецькими феодалами у ХІІ - ХІІІ ст., в результаті чого були створенні Тевтонський і Лівонський орден. [Ходькова Л.П. с.180]

Духовно-рицарські ордени іоаннітів та тамплієрів були великими французькими об’єднаннями рицарів, але не єдиними. Коли німці почали з’являтись у Святій Землі у великій кількості, вони теж відчули потребу мати свій притулений будинок, у якому члени ордену могли б розмовляти на німецькій мові. В Єрусалимі існував притулок для німецьких паломників, але він залежав від інших орденів. У 1128 р. в Єрусалимі утворився не великий