сил Тевтонського ордену. На чолі войнів-монахів стояв великий магістр чи гроссмейстер, який, який представляв виконуючу владу. Вибирався великий магістр групою виборців, яку складали вісім братів-рицарів, четверо із числа простих братів і один брат священик – всього, таким чином тринадцять чоловік. Влада великого магістра Тевтонського ордену не була абсолютною, по головним причинам рішення приймав великий капітул із п’яти верховних сановників і керівників територіальних округів – ландмайстерів. Одним з ландмайстерів вважався також магістр ордена мечоносців, тепер його називають лівонським орденом. Ланд майстер носив особливий титул – дейчмейстер – і обділявся великою владою, також він виконував функцію контролю над діяльністю гросмейстера. При необхідності він міг навіть провести процес "імпічмента" – відсторонення великого магістра від обов’язків.
В повсякденній діяльності гройссмейстеру допомагала рада із п’яти вищих ієрархів. Це були великий комтур, охоронець орденської казни і перший замісник великого магістра; великий маршал, який завідував військовими силами і зброєю; головний спостерігач, який спостерігав за орденським майном і зберігання братами усього монастирського статуту; головний костелян, який піклувався про одяг Тевтонських братів-рицарів і їхніх побутових умов; орденський казначей, в обов’язок якого входили керівництво фінансовою діяльністю ордену. Рада збиралася доволі часто, тому головні особи, як правило, Марієнбурзі, найчастіше із числа всіх рицарів вибирався у поїздки великий магістр.
Статут Тевтонського ордену був доволі суворим. Обов’язково була п’яти годинна молитва, до якої брати-тевтонці ставилися дуже серйозно. Строгим був піст у ордена, брати слідкували за збереженням цього правила. Пістних днів було не мало – в рік приблизно сто двадцять днів. Жорстко заборонялися всілякого роду розваги; турніри, мисливство, азартні ігри і т.д. В цей же час статут ордену від самого початку мав свій обов’язків одяг. Німецькі рицарі носили білі плащі з чорними хрестами [Крип’якевич І с.104] Дозволялося братам-тевтонцям у зимовий час носити шубу поверх обов’язкового плаща білого з чорним хрестом.
Взагалі, строгість статутних юридичних норм, самітно пом’якшилась по мі мірі їхнього віддалення від головної штаб-квартири. Статут забороняв рицарям володіти майном, але багато із них, особливо комтури, були в орденських замках повноправними хазяїнгами і над багатствами. Звичайно юридичним власником залишався орден, але в повсякденному житті це майже не відображалося, фактично, він був таким феодалом, і його світські співбрати.
Орден займався працею на Землі, вони розводили виноградники, займалися торгівлею. Проте найголовнішим їхнім обов’язком було воювати з поганами, особливо Тевтонський орден проводив боротьбу проти прусів-язичників. Завданням ордену тевтонських братів-рицарів було поширення християнства в балтійських країнах та створення орденської держави. [о. Петро Костюк с.209]
Також Тевтонський орден включав у свої статути обов’язок служіння змученим і хворим прочанам та захист Святих місць від "невірних". Орден зі своїми маєтками, фортецями і військом являло собою як маленьку державу. [Лавіє Є Рамбо А с.378]
Основа ордену – рицарі – являли собою особливу аристократичну військову касту.
Наступним взлетом Тевтонського ордену став період, коли великим магістром був вибраний Герман фон Зальце. Цей талановитий і дуже далекоглядний політик заклав основу майбутнього розквіту Тевтонського ордену – більше того, на століття вперед випередив його подальшу долю. Коли він прийняв посаду великого магістра Тевтонського ордену, орден був доволі ослаблений, а його великий вплив сильно діяв на діяльність німецького ордену, в порівнянні з можливостями і авторитетами інших інтернаціональних орденів. Особливою активною діяльність тевтонських воїнів-монахів буле не в Святій Землі, - тут перебування тевтонців ніколи не було високе, - а в самій Європі. В 1199 було засноване комтурство в Швейцарії, а в 1200 шпиталь в Пюрингії, в 1202 році – шпиталь в південному Тріполі на кордоні Італії та Німеччини, а в 1204 комтурство в Празі – столиці Чехії. Десяток комтурств, які були розкидані по Святій Землі та Європі, чотири шпиталі, декілька десятків братів-рицарів і підтримка, хоча й не дуже велика Інокентія ІІІ.
Нове братство розвивалося, по можливості його росту особливо після четвертого хрестового походу. Число паломників, які відправлялися зі зброєю в руках в Палестину, значно зменшилося, так як і серйозна невдача третього хрестового походу. Тому Герман фон Зальце визнав вже у ХІІІ ст. безперспективність подальшої боротьби за Святу Землю.Безумовно, він не збирався відмовлятися від священної війни – кінець-кінцем, це було питанням престижу, більше того, було прямою потребою статуту Тевтонського ордену.
Інстинктивно він відчував, що доля ордену полягає не в пустелях Палестини, але як національна інституція повинна знаходитись в Європі, притому в областях, які не дуже віддалені від Німеччини.
Першою цілю було укріплення ордену в Німеччині. З 1209 року саме на це направляються зусилля тевтонських братів, сюди направляються фінансові вклади, значно посилюється пропаганда ордену серед німецьких аристократів. І майже щорічно починають виникати в Німецькій імперії нові комтурства, будуються вражаючі орденські храми, а число тевтонських братів дуже швидко росте та розширюється. Магістр ордену засновує ще одну штаб-квартиру ордену – в Венеції, яка юридично не підпорядковується резиденції гросмейстера в Акрі, а є другим, європейським, центром, повністю рівноправним. В цей же час Венеція знаходиться в двох кроках від Німеччини, звідси легко контролювати ситуацію в німецьких землях, отримувати європейську і приймати швидкі і адекватні рішення.
Інша ціль була не менш важливою в самостійному відношенні, і тому від неї залежав успіх у досягненні першої цілі. Щоби закріпитися в імперії і забезпечити стабільний розвиток ордену, підвищити його авторитет в очах потенційних кандидатів, місія рицарського братства має бути ближчою