Підпорядкування ордену мечоносців стало останнім успіхом Германа фон Зальце. Об’єднання з тевтонським орденом забезпечило рицарям виживання, і надалі мечоносці мали статус напівавтономної області. Скоро гроссмейстр ордена тевтонських братів помирає. Новий магістр Лівонії тепер став провінційним магістром тевтонського ордену, і об’єднанні рицарі прийняли тевтонські відзнаки. [Арх. Ісіченко І с.324]. Смерть Германа фон Зальце була важкою втратою для тевтонського ордену, але справа, але справа, якій він посвятив своє життя, не загинула. Його сподвижники, гроссмейстри Конрад Тюринченський і Генріх фон Гогенлоє, з успіхом продовжували місію свого попередника. З цього часу діяльність ордену в Європі поступово стає головною. Тевтонці не відмовляються від присутності на Святій Землі – Палестині, але їхня діяльність там помалу затухає. Цьому посприяла страшна битва хрестоносців під Газою, в 1245 році. У цій битві тевтонці втратили убитими і пораненими 397 рицарів, а після неї в Святій Землі залишилося всього троє орденських братів. [Доманін А с.240]

Після катастрофи 1244 року Свята Земля назавжди втрачається для тевтонців і йде на задній план. У 1245 році орден тевтонців одержав від імператорі Священної Римської імперії підтвердження про володіння Лівонією, Курляндією. Низка привілеїв регулювала монопольне використання володінь у Прусії. Завоювавши Прусію і змінивши внаслідок саму назву на "Пруський", орден перетворився на досить таки велику прибалтійську державу, яка пізніше досить серйозно загрожувала незалежності самого Польського королівства. [Семенов В.Ф с.149]

Завоювавши західну Прусію 1219 році орден побудував замок Марієнбург як свою столицю. Орден створив біль структурний адміністративний поділ своїх земель і призначив управителів із числа рицарів для кожної адміністративної одиниці. Це пожвавило переселення на нові землі селян з Німеччини.

ДО кінця тринадцятого століття із захопленням компактно розташованої території Прусії. Тевтонський орден фактично стає державою, хоча його великі володіння, крім того, були розташовані по всі Європі. Просуваючись на схід, рицарі побудували багато замків і фортець, розміщуючи в них свої залоги. В 1268 році лівонський магістр Тевтонського ордену скликав усіх боєздатних братів, і їхнє число складало сто вісімдесят чоловік, при тому що все військо нараховувало вісімнадцять тисяч. Тевтонцям величезну допомогу надавали хрестоносці. Завоювання 1225 року були здійсненні з допомогою маркграфа Бранденбурзького Оттокара ІІ Богемського і великого хрестоносного війська. Не дивлячись на те, рицарів-монахів було в порівнянні небагато, за свою хоробрість вони користувалися повагою. Прусія і Лівонія не входили до складу імперії і знаходилися в зоні під впливом імператора і папи, що часто приводило до протиставлення цих двох володінь.

Тим часом у 1291 році, після втрати Акри, рицарі відступили зі святої землі спочатку на острів Кіпр, потім у Венецію. Ще зберігається штаб-квартира у Акрі, але після 1291 року там не проживає ні один гросмейстер Ордену. Палестинські володіння перетворилися в орденський придаток. Тут братів служить дуже мало, ніколи їхнє число не перевищує п’ятої частини чисельності Тевтонських рицарів. Основні зусилля орден зосереджує на Прибалтиці. Там брати сперечалися між двома вибірними ситуаціями: браття, які знаходилися в Прибалтиці, закликали перенести штаб-квартиру на Південь і зосередити всі зусилля на боротьбу з литовцями, інші ж брати хотіли продовжувати дії на Святій Землі [Райлі-Смітт с.376]

Будучи в Венеції тевтонці завербували невелику групу італійських рицарів у їхньому командорстві Санта Триніта, що тимчасово стала основною столицею ордену. Тут орден добивається значних успіхів, поки, на кінець, в 1309 році і свою головну резиденцію на переносить із Венеції у власну фортецю Марієнбург. Це зробив гроссмейстр Зігфрид фон Фейхтванген, не питаючи згоди інших братів. Він переніс головний монастир із Венеції у Прусію, а пізніше в Прусії був вибраний новий гроссмейстер ордену – Верверн фон Орсельн, і починаючи з цього часу резиденцією гросмейстерів став великий замок на березі річки в Марієнбурзі.

У 1319 році проти Тевтонського ордена були висунуті обвинувачення у вбивстві селян в Лівонії, оскверненні місцевої Церкви, торгівлі з язичниками. У зв’язку цим ордену загрожував примусовий розпуск. Однак, Тевтонський орден вистояв і продовжив йти вперед на Схід і Північ, не дивлячись на озброєний опір поляків. [Райлі-Смітт с.374]

XIV ст.. стало століттям найбільшого розквіту тевтонського ордену. При гроссмейстері Генріхові фон Кнепроді (1352-1382) служило близько сімсот рицарських братів, а в Марієнбурзі на постійну службу посвятила своє життя ціла сотня рицарів. Дивлячись на масштаби тевтонських володінь, на їхні багатства та на чисельність бажаючих стати рицарями Тевтонського ордену, орден стає самим міцним з усіх орденів в Європі. В цей же час проходить заключне укріплення статуту Ордену, установлюється його ієрархічна структура.

При гроссмейстері Генріху фон Кнепроді литовцям була нанесена поразка з допомогою знатних західних добровольців. Кожен рік проводилися дві експедиції одна в Прусію і одна в Лівонію. Ці походи несли з собою смерть та розруху, правда тевтонська армія втрачала в експедиції стільки людей та засобів, що ця втрата не порівнювалась з діями на острові Родос чи Іспанії.

Багатий, могутній орден братів-тевтонців дійшов до найбільшого роквіту, хоча в скорому часі прийшли події, які нанесли німецькому хрестовому братству смертоносний удар. У 1325 році Польща Уклала угоді з великим князем Литовським Гедиміном. Однак рицарі продовжували поступово захоплювати області, керовані литовським Великим князем. Великий князь Ольгерд зазнав поразки 1370 року. Тоді 1386 року спадкоємець Ольгерда Ягайло уклав династичний союз з Польщею, одружившись із королевою Ядвігою. Великий князь Литви