Таким чином єдиною серйозною силою на той час була католицька церква на чолі з папою, і реально тільки вона могла зібрати лицарство. Але з іншою сторони церква згідно хрестових заповідей – спільнота виключно мирна, священнослужитель не міг брати в руки зброю, окрім того я захисту власного життя.

Церква засуджувала смертоносні турніри, та використання найманих армій. Заклик до воєнного наступу на мусульман був для церкви того часу ідеологічним нонсенсом – річчю неможливою. [Доманін А. с.62]

При таких обставинах папа Уран ІІ весною 1095 року збирає в П'яченці Церковний собор, на який з’їхалося близько чотириста вищих ієрархів католицької церкви.

І хоча цей собор не був присвячений тільки цьому питанню, тут вирішувались і інші церковні задачі, але найголовніше було й те, що на собор прибули посланці візантійського імператора Олексія Камніна. Вони привезли прохання про допомогу східному християнству зі сторони Заходу. Потрібна була будь яка допомога. Якщо б хрестові воїни перемогли в битві з турками, то для Візантії це було б не погано. Успіх походів зміг би принести церкві нові земельні володіння, нове багатство, а також піднялась би духовна влада римського папи, віра в його непомильність. В разі поразки все можна було б оперти на господню волю, або ж недостатню віру в самих хрестоносців.

Таким чином папа поставив задачу легатам переконати світських владик іти в хрестові походи. Папа обіцяв всім ряд матеріальних та духовних вигод: визволення з мук чистилища, відпущення всіх гріхів. Крім цього своєю владою об’являв «Божий мир» - заборона міжусобиць – місцях, власники яких ішли в «святе паломництво».

Хрестові походи стали першим виявом досить-таки абстрактного поняття: християнський народ, об’єднаний навколо свого папи для досягнення великої мети. Зміцнення та занепад ідеалу христових походів відбувалися майже паралельно з розвитком та занепадом уявлення про християнський світ, очолений одним папою [Лінч Д. с.215]. Хрестові походи були воєнними експедиціями християн організованими папою, головою всього католицького світу [Лависс Э. Рамбо А. с.410 ] Їх потрібно розуміти не тільки як сильне вираження потреби молитися з гарячим благословенням в Єрусалимі в Гробі Господньому, але як громадську спробу всього християнського світу знову повернути в цілому відібрані ісламом древньо-християнські області, а також розширити віру в Христа, навіть, в інші сторони держав. У хрестових походах помітний значний елемент лицарської жадоби, слави і авантюри, яки проявився в цілком нехристиянських кривавих різанина та робив походи чи не найжорстокішими подіями Середньовіччя [Костюк О.П. с.204]

Хрестові походи були підготовленні в напрямку розвитку Європи. Зміни які проходили в економіці, в області соціальних міжнародних відносин, в історії Церкви, ментальності і психології люди того часу, були хорошим стимулом для початку широкомасштабного загальноєвропейського воєнноколонізаційного руху, для великої і довгої міграції західноєвропейського населення на Схід. [Близнюк С.В. с.9]

Отже серед основних причин христових походів можна виділити соціально-економічні, політичні і релігійні. Вони розтяглись на століття і попри їх засудження та негативні сторони, були водночас військовим заходом і паломництвом в ім’я визволення Гробу Господнього. У цих походах проявилися характерні риси мандрівного народу. Та насамперед вони є плодами грандіозних зусиль Церкви, спрямованих на встановлення і підтримку миру. Церква давно закликала як найчастіше влаштовувати перемир’я, що називалося «Божою злагодою» [Гі Бедуел с.86]

Велика релігійна ідея прийти з допомогою братам Східної Церкви та звільнити з рук мусульман землю, по якій ходив Христос Спаситель усього людського роду, звільнила енергії, які об’єднали народи християнського заходу. [О.П. Костюк с.204]

Війна за визволення Гробу Господнього ставала вищою формою лицарського служіння Господу. Війна бачилась як покарання яке веде до спасіння. Хрестоносці йшли в похід, як на святу війну, кажучи що Бог того хоче, з надією на прощення своїх гріхів [О.І. Хома с.259]. Хрестоносці – були воїни які надівали спеціальний одяг з червоним нашитим хрестом, вони себе ознаменовували воїнами Христа. Ці воїни вважалися людьми церкви і одночасно паломником до Святої Землі-Палестини. Вони покидали все: родину, домівку, вважаючи своїм першим головним обов’язком вистояти за Христову віру. Разом з Хрестоносцями, які відправлялися в Святу Землю, сюди приходили рицарі. Щоби впізнавати один одного у великому натовпі воїнів, рицарі повинні були мати будь які знаки, які їх відрізняли і тому ввійшло в традицію виявляти якийсь орнамент на щиті.

В хрестових походах кожен хрестоносець ризикував життям, здоров’ям і матеріальним благополуччям.

Хрестоносці приймали хрест і давали обіт при великій кількості народу. Після церемонії вручення хреста рицарі приймали благословення від місцевого єпископа. Зробивши хрест символом обіту хрестоносців, Уран ІІ пов’язав його зі словами самого Христа: «І кожен хто задля імені мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей поля в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. Мт.19:29».

Хрестоносці зобов’язувалися носити на своїй одежі хрест в часі усього хрестового походу аж до повернення до дому.

Перший хрестовий похід (1096-1099 рр.)випередив неорганізований народний похід неосвічених мас селянство не мало зброї та проводу. На весні 1096 р. у похід вирушили селянські маси Північної і Східної Франції. Похід був погано організованим. На чолі селян стали один монах