Таким чином, "останні хрестоносці" змогли знайти себе в рамках сучасного світу. Вони користуються авторитетом і підтримуються багатьма управліннями. Мальтійський орден підтримує дипломатичні відносини з більше чим п’ятдесятьма країнами світу і є однією із самих поважних міжнародних організацій.

А в 1989 році ордену була торжественно передана в подарунок від мальтійського народу резиденція великого магістра. Після довгих років мальтійський орден повернувся додому.

В дійсності, діяльність мальтійського ордену на сьогоднішній день є безперестанний і милосердний акт любові, який ніколи не вичерпується у цих добрих, щирих та відважних мальтійських рицарів.

У цій важкій битві загинуло близько 300 братів тевтонського ордену, але все ж зміг вижити Тевтонський орден незважаючи на таку важку втрату. Орден залишався в Марієнбурзі під керівництвом енергійного гросмейстера Генріха фон Плауена, якого, однак, відсторонили в 1413 році. Деякі із тевтонських рицарів іноді ішли воювати з турками, але час від часу орден вибрав собі нову мету і займався боротьбою з османами на Балканах. В Прусії представники знаті об’єдналися в Прусський союз, їхні дії привели до війн між державами.

Грюквальдська битва зломила військову і політичну міцність Тевтонського ордену. Однак, переможці задовольнилися укладанням першого так званого Торунського миру. Сила ордену була підірвана, і для нього було великим щастям, що у Брандербурській Марці повинен був князювати дім, який здатний вести в цьому важливому і небезпечному пункті твердий державний стрій. Область увійшла у великий занепад при частих змінах управління. [Егер О. с.557]

У 1411р. орденом була укладена мирна угода з Польщею, а в 1466р. держава хрестоносців визнала себе васалом Польші. Марієнбург повертаться до Польщі. А столиця переноситься до Кенігсберга. У мирній угоді, яка була укладена з Польщею, тевтонські брати повинні були би відмовитись від частини земель, які в них залишилися і зобов’язувалися надавати військову допомогу польській короні. Орден не зміг протистояти полякам, оскільки продовжувати наполягати на тому, що він захищає Європу, вже не було [Райлі-Смітт с.381]

Остаточний удар тевтонському братству приносить Реформація. В 1525 році останній прусський магістр Альбрехт Бранденбурзький переходить на лютеранство, признає себе вассалом польського короля і почав управляти Прусією. Із п’ятдесят п’ять братів, які залишилися у Прусії лише декілька зберегли католицьку віру. Важким ударом для ордену стає поширення лютеранства. Спочатку у відповідь на заклик Лютера 1523 році великий Єпископ і головний канцлер Прусії, а в 1524р. великий магістр відкидає обіти Тевтонського ордену й одружується, притому перетворює Прусію на герцогство зі своїм правлінням.

З 1524р. Тевтонський орден припиняє існування як держава, зберігаючи свою структуру як релігійна спільнота, яка набула триконфесійного характеру (католики, лютерами, кальвіністи)

Альбрехт Бранденбурзький в 1525 році офіційно об’являє про секуляризацію усіх володінь ордену, лише деякі рицарі були незгідні з секуляризацією, вони протестують проти діяльності Альбрехта і намагаються створити орден уже на території Німеччини.

Після 1606 року всі тевтонські рицарі теоретично були зобов’язані прослужити ордену три роки, але на практиці замість цього вони могли управляти командорствами, займати пости в адміністрації, вступати в німецьку армію.

У 1664 році великий магістр ордену Йоган Каспар фон Ампрінген керував відрядом рицарів у боротьбі з турками в Венгрії, а в 1668 році провів невдачну експедицію проти турків на о. Кріт. Деякі тевтонські рицарі воювали в складі гарнізонів на османському кордоні. З 1696р. гросмейстер фінансував полк в складі австрійської армії, в якій служили члени ордену. У 1740 році тевтонці брали участь в автро-прусській війні, але не в якості рицарів військово-монашого ордену, а як представники німецького князівства. Тевтонський орден на початку ХVІІІ століття воював дуже рідко. У 1699 році орден нараховував всього дев’яносто чотири рицарів і п’ятдесят вісім священників.

Братство Тевтонського ордену з втратою всіх земельних володінь мало низьку можливість на існування, поки в 1834 році в Австрії знову не об’являють про утворення Тевтонського ордену як нового не воєнного об’єднання [Доманін А. с.245]

Тевтонський орден перетворився у світську організацію і продовжував свою діяльність в дуже важких умовах. Значні територіальні володіння і прибутки, знаменита строга організація і комунікація робили орден найбільш ефективною організацією. В такому вигляді він продовжував свою діяльність.

Свою важку і наполегливу працю та незлічені військові походи – прославилися та залишилися у пам’яті історії на завжди…

Висновки

У даній праці, ми старались об’єктивно висвітлити діяльність духовно-рицарських монаших орденів під час хрестових походів і після них. Користуючись доступною літературою, ми змогли розглянути причини виникнення духовно-рицарських орденів та їхню діяльність, монарше життя, їхні норми життя, правила статутів, здобутки та втрати. У праці можна побачити, що духовні ордени є дуже між собою схожими, але їхня подальша доля реально відрізняється одна від іншої.

В першому розділі, висвітлюючи об’єктивно події, які передували хрестовим походам, можемо побачити, що політична ситуація на Сході була вкрай важкою. Візантійська імперія не могла без сторонньої допомоги дати собі ради із ворогами, які з кожного боку захоплювали її території. Ця ситуація також була зумовлена тим, що за імператорський престіл велись міжусобиці, які тільки шкодили імперії, бо в той ас, коли вороги захоплювали їхні землі, вони воювали між собою.

Розглянувши причини хрестових походів, які базуються на релігійних, політичних та матеріальних основах, можемо з певністю стверджувати, що основною причиною, яка спонукала Західну Європу втягнутись у хрестові походи,